Биструшкін Олександр Павлович

Олекса́ндр Па́влович Бистру́шкін (1 січня 1949, Галич, Івано-Франківська область) — український актор театру та кіно, поет, державний діяч. Народний артист України (2001), член Національної комісії ЮНЕСКО, Національної спілки театральних діячів, Національної спілки кінематографістів, керівник Головне управління культури Київської міськдержадміністрації (1993—2006), автор численних збірок поезій.

Биструшкін Олександр Павлович

Стаття у Вікіпедії

Цитати

«Українські телеканали не мають власного обличчя. Окрім хіба що інформаційних. Думаю, причина цієї безликості криється в глобальному — довготривалому підневільному становищі України. Дехто з українців досі дивиться на Росію, хтось — на Польщу, подеколи зазирають трохи далі на Захід, але своє створюють вкрай рідко. На нашому телебаченні немає оригінальних проектів, які б не лише розважали, а й працювали у виховному ключі. А це, між іншим, одна з функцій ЗМІ. І що ми маємо в результаті? Коли донецькі студенти відмовилися від імені Василя Стуса для свого університету, мене охопив жах. Бо саме студентська спільнота мала би бути найпрогресивнішою в суспільстві». — про нинішній телевізійний ефір в Україні в інтерв’ю газеті «День» Олександр БИСТРУШКIН: Гуманітарна сфера кровно пов’язана з політикою (13 серпня 2010 року)

«У Віктора Ющенка не було команди. Стара байка: лебідь, рак і щука... Але в нашому випадку вони тягнуться не до неба чи води, а до зиску. Я довго міркував над тим, що то за біда, що висить над нашою нацією. І, врешті-решт, вивів формулу з трьох «з»: заздрість, зрада, зиск. Тоді нам, брюховецьким, добре, коли довкола — руїна. Бо можна все розтягти та розікрасти. Майже все, що ми в Управлінні культури створювали з 1993 до 2006 років, протягом останніх чотирьох років було знищено. Сьогодні Київ пасе задніх у порівнянні з Одесою, Дніпропетровськом, Донецьком, Львовом. Я можу навести багато прикладів, які ілюструють ставлення міської влади до культурних об’єктів. Зокрема, ще в 2006 році був знесений музейний комплекс на Інститутській, 3. Це було одне з найкращих приміщень, я якому ми планували створити Музей історії Києва. Його зносили під керівництвом Журавського, хоча до того Указом Президента це приміщення було зараховано до державної власності. Але вони плювати хотіли на Указ Президента. Так само ганебно вони викинули на вулицю театр маріонеток, реставраційні майстерні. Кілька клятих соток довели до смерті велику актрису, співачку Євгенією Мірошниченко. Вона, борючись за землю для Малої Опери, сподівалася, що талановиті українські діти не виїжджатимуть закордон, а матимуть можливості для розвитку тут... Перепрошую, але за це вже точно треба судити! До речі, нагадаю, що коли із Анатолієм Борисовичем Солов’яненком стався серцевий напад, президент Кучма звільнив Міністра культури, бо той не догледів за національним надбанням. А тут — ніхто ні гу-гу... Ми планували побудувати театр на Троєщині для унікального режисера Дмитра Богомазова та його трупи, але... Досі не вирішено питання з органним залом, що в Соборі Святого Миколая. Давно вже можна було побудувати концертно-органний зал. Знову ж — «але»... І так — на кожному кроці. Більше того. Коли ці варварські захоплення землі стали нормою в Києві та не викликали жодної серйозної реакції, хвиля таких захоплень відразу прокотилася Україною. Усе, що зроблено в Києві протягом останніх чотирьох років — це встановлено два пам’ятники: Булгакову та Гонгадзе. Це при тому, що Леся Гонгадзе зі зрозумілих причин була категорично проти». — про особливості української політики в галузі культури на початку 2000-х рр. в інтерв’ю газеті «День» Олександр БИСТРУШКIН: Гуманітарна сфера кровно пов’язана з політикою (13 серпня 2010 року)

«Перше — це розвиток національної культури, друге — підтримка найбільш незахищених, тобто бібліотек, музеїв, шкіл естетичного виховання, а третє — робота з дітьми та підлітками. Коли я прийшов до Управління культури, то півроку переживав стрес через побачене. Із жахом думав: куди я потрапив?! Але працювати залишився, бо в мене завжди викликало супротив ставлення українців до себе як до вторинних. Я хотів довести, що ми — не хохляндія, бо маємо колосальну культуру, історичну спадщину. Можу також сказати, що не пропрацював би в Управлінні культури 13 років, якби не знав галузь (акторів, музикантів, композиторів, художників, поетів, письменників, кіношників) та якби не усвідомлював, навіщо я туди прийшов. У 1993 році кінотеатри в Україні не працювали. Я пообіцяв, що ми їх відкриємо, але нехай Міністерство культури думає, що в них показувати. Не думали. І тому, коли ми все ж відновили кінотеатри, то їхні двері відкрилися перед американським і російським кіно. Із часом роботу Управління культури нам вдалося вивести на певний рівень, зокрема, налагодити міжнародну співпрацю на рівні Варшави, Парижа, Нью-Йорка. Ми заснували Міжнародний конкурс артистів балету та хореографів ім. Сержа Лифаря, Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, Міжнародний фестиваль мистецтв «Київ травневий», фестиваль хорової музики «Золотоверхий Київ». Зараз уже практично нічого цього немає. Ми збудували ляльковий театр, облаштували Співоче поле, відкрили галерею мистецтв «Лавра», заснували мистецьку премію «Київ». А коли я дізнався, що всесвітньовідомий бас Анатолій Кочерга готовий прилетіти та виступити на Майдані Незалежності без гонорару, але Міністерству культури не вистачає тисячі доларів, аби проплатити дорогу йому та його дружині, тоді я вигадав фестиваль «На Україну повернусь», щоб ті, хто працює закордоном, прилетіли до Києва нашим коштом та виступили в Національній опері. Словом, було непросто, але в певний момент пропало навіть бажання працювати. Я написав заяву та пішов із посади. Цією останньою краплею стала відмова надати 25 тисяч гривень на придбання книжок для української бібліотеки в Москві, за створення якої ми боролися більше 10 років. Це в той час, як на відкриття бібліотеки в Астані Лужков привіз вагон російських книг. Відчуваєте ставлення? Гуманітарна сфера кровно пов’язана з політикою!» — про відтворення гуманітарного ландшафту в інтерв’ю газеті «День» Олександр БИСТРУШКIН: Гуманітарна сфера кровно пов’язана з політикою (13 серпня 2010 року)

«Передусім — кадри. Потрібен чиновник, який із відповідальністю ставиться до своїх посадових обов’язків, розвиває галузь. Він повинен бути креативним, перебувати в пошуку. Чиновник без творчості — це нуль без палички. Зараз я покладаю великі надії на Олександра Попова. Вважаю, що він сповідує системний підхід». — про потребу системних змін загальноукраїнської гуманітарної сфери в інтерв’ю газеті «День» Олександр БИСТРУШКIН: Гуманітарна сфера кровно пов’язана з політикою (13 серпня 2010 року)

«Передусім — це активне культурне життя: музеї, театри, концертні зали, гастролери». — про те, що означає сьогодні бути європейською столицею в інтерв’ю газеті «День» Олександр БИСТРУШКIН: Гуманітарна сфера кровно пов’язана з політикою (13 серпня 2010 року)

«Переосмислювати Київ потрібно щодня. Бо кожна вулиця, кожен куточок Києва несе в собі безліч інформації, яку літературознавці, мистецтвознавці, історики повинні «розкопувати» та відкривати людям». — про нове прочитання історії Києва в інтерв’ю газеті «День» Олександр БИСТРУШКIН: Гуманітарна сфера кровно пов’язана з політикою (13 серпня 2010 року)