Вивчення Голодомору 1932—1933 років в Україні

Тема Голодомору в Україні 1932–1933 тривалий час не висвітлювалася у науковій літературі не тільки в Україні, але в інших країнах.

В СРСР довгий час не визнавали факту Голодомору. На Заході цією проблемою почали займатися набагато раніше. Особливий інтерес виник в зв'язку з 50-ми роковинами трагедії. Громадські організації діаспори в США та Канади робили все можливе, щоб правда про 1933 рік стала загальновідомою. Саме 50-та річниця Голодомору стала привертати увагу істориків, політиків, журналістів.

Цитати

	Готувати експозицію музею після 80 років замовчування – дуже складно. Але, як показала ця експедиція, у людей є свідчення. Ми хочемо зараз придбати для музею друкарську машинку, на якій трійки НКВС виносили вироки на місцях й розстрілювали людей згідно із законом про п’ять колосків. Також знайшли фотографії. Фотографії 1932-1933 років – це унікальні речі, їх майже немає. А в людей вони зберігаються на негативах, на склі. Ми знайшли 54 фотографії, сорочки, які збереглися як пам’ять про загиблих. Вони зберігали це в родинах дотепер. Як виявилося, українці вели щоденники, і один із цих щоденників передали до музею.
	— Олеся Стасюк

	Ми ще повинні знайти всю інформацію про те, скільки людей було знищено: збирати свідчення очевидців, нащадків, які мають цю інформацію. Ми маємо далі по крихтах збирати ці дані. Ми не можемо так легко забувати людей, які були вбиті – з наших родин чи й узагалі з усієї нації. Ненормально, коли ми применшуємо кількість жертв геноциду – величезного злочину, вчиненого проти держави й проти українців. Тому ці дослідження тривають. Сьогодні є дослідники, які різними методами знаходять інформацію. Інститут дослідження Голодомору спільно з іншими залученими фахівцями (демографами, статистами, криміналістами) вивчає ці дані.
	— Олеся Стасюк

	Ті самі Ґарет Джонс і Малкольм Маґґерідж розповідали, що відбувалося насправді. На території України за намагання розповісти репресували. Я б хотіла назвати кілька прізвищ. Вчителька з Харківщини Олександра Радченко вела щоденники про Голодомор. За це її арештували, вона відбувала ув’язнення. Дмитро Заволока працював завідувачем культури й пропаганди Ленінського районного партійного комітету міста Києва. Він спілкувався з матір’ю із села і записував у щоденники, що відбувається, а також власні роздуми про політику більшовицької партії. Нестор Білоус теж вів щоденник, який зберігається в архіві СБУ. Він теж був за це засуджений. Микола Бокань, фотограф, зробив фотографії своєї родини. Марко Залізняк, фотограф. Це люди, які змогли зафіксувати та зберегти інформацію.
	— Олеся Стасюк