Сильвія Плат

американська феміністська поетеса і письменниця

Сильвія Плат (англ. Sylvia Plath; 27 жовтня 1932 — 11 лютого 1963) — американська феміністська поетеса і письменниця, одна з засновниць жанру «сповідальної поезії» в англомовній літературі.

Сильвія Плат
Sylvia Plath.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

ЦитатиРедагувати

  •  

Помирати
Я скажу, це теж мистецтво.
І я роблю це майстерно[1].

  •  

Моє життя стало переді мною, наче зелена смоківниця з того оповідання. Я уявила, як сиджу між гілок тієї смоківниці й умираю з голоду – лише тому, що не можу обрати смокву до смаку. Я хотіла їх усі й одразу, але обрати одну означало втратити решту, і я сиділа, і не могла вибрати, і смокви зморщувалися, чорніли й важко опадали одна по одній на землю коло моїх ніг[2][1]. — «Під скляним ковпаком»

Про Сильвію ПлатРедагувати

  •  

Вона – авторка жорстко саркастична, коли міркує про спробу змінити щось у наперед прописаному сценарії життя. А саме цим вона й переймалася: в поезії, в прозі, в дитячих «картонках», у самій своїй біографії. Намагалася зламати сценарій – і програла. Чи перемогла таки[3]? — З есею «Сильвія Плат»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

Інколи «Під скляним ковпаком», єдиний роман Плат, називають жіночою версією «Ловця у житі». Мають рацію в тому, що обидва твори стали маніфестом генерації: злі молоді люди заявили вголос про свої проблеми соціалізації. Але там, же герой Селінджера зводить усіх із розуму, героїня Плат сама втрачає здоровий глузд. Віват божевіллю, що звільняє! Віват хворобі, що знищує[3]? — З есею «Сильвія Плат»

  — Ганна Улюра
  •  

1950-ті. Блаженні часи наукового прогресу й фінансової стабільності. А маккартизму, що підігріває чергове полювання на відьом, можна й не помічати. Багато хто так і робить, задовольняючись рекламою нового порохотяга, де красива жінка в ідеальному будинку чекає на успішного чоловіка. Глянець стає реальністю. В одному з таких глянцевих нью-йоркських журналів проходить літню практику 1953-го юна Естер Ґрінвуд. Вона походить із передмістя Бостона, мріє бути поеткою й чекає запрошення на курс до відомого літератора[3]. — Про роман «Під скляним ковпаком» // З есею «Сильвія Плат»

  — Ганна Улюра
  •  

Батько помер, Естер живе з матір’ю. Тривають заручини зі шкільною пасією Бадді: не змогла відмовити нелюбому, бо він хворий на сухоти. Зі стажуванням склалося не так, як гадалося: масові отруєння замість гламурних вечірок, спроба зґвалтування замість флірту і остаточне рішення: розірвати заручини. Стає відомо, що на літературні курси вона не потрапляє. Посилюється й без того гострий конфлікт із матір’ю. В результаті – кілька невдалих спроб самогубства, госпіталізація, лікування електрошоком, і трішки непереконлива надія на одужання в фіналі[3]. — Про роман «Під скляним ковпаком» // З есею «Сильвія Плат»

  — Ганна Улюра

ПриміткиРедагувати

  1. а б Ніч на Венері, 2020, с. 344
  2. Пер. Ольги Любарської
  3. а б в г Ніч на Венері, 2020, с. 343

ДжерелаРедагувати