Андрухович Юрій Ігорович: відмінності між версіями

Вилучено вміст Додано вміст
→‎Цитати: доповнення
доповнення
Рядок 9:
'''Ю́рій І́горович Андрухо́вич''' (нар. 1960) — український письменник, перекладач, есеїст. Один із засновників [[w:Бу-Ба-Бу|поетичної групи Бу-Ба-Бу]].
 
{{АБВ}}
== Цитати ==
== А ==
{{Q|Цитата = Але в мене є така ніби квазірелігія, уявлення про те, що з усіх живих істот нашого світу дерева є чимось найдосконаліші і насправді ми повинні в дерев учитися і час від часу я з ними спілкуюся. Я люблю отримувати від дерев підтвердження, що вони мене чують і розуміють{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=76}}.}}
{{Q|Цитата = Але назад до Жаби. Це аж ніяк не наша національна тварина. Вона – інтернаціональне явище. У кожній культурі заздрять дещо по-іншому, це залежить від тієї химерної субстанції, що її ім’я – «ментальність». Але заздрять усюди. Просто в нас це роблять найазартніше і найвідкритіше – по-дитячому{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=26}}.}}
 
== Б ==
{{Q|Цитата = Боюся, в українській політиці присутні найнегідніші цього заняття люди. Не просто негідні, а найнегідніші в нашому суспільстві для цього люди{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=20}}.}}
 
== В ==
* Важливий сам факт зміни влади. Навіть якщо до влади знову прийдуть мерзотники. Але їх треба міняти — система тоді працюватиме на очищення.<ref name="upzh2012"/>
* [[Весна]] псує поетів так само, як і жінок: шкіра зацвітає, слизова оболонка подразнена до знемоги, алергія на запахи змушує до розчуленості, сльози в очах, липкі плями замість предметів і цілковита просторова дезорієнтація.
{{Q|Цитата = Взагалі, нашою серйозною проблемою є те, що ми живемо у суспільстві, яке втрачає грамотність, втрачає здатність до розуміння написаного тексту.
Між іншим, говорячи про проблеми розуміння. Люди щораз менше розуміють іронію, коли нема знаку «смайлик». Коли його поставити, то обурених коментарів відразу стає менше. Я вже думаю, чи не запровадити його у правопис як нормальний розділовий знак. Щоправда, у моїх текстах його доведеться ставити майже після кожного речення{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=49}}.}}
 
== Д ==
* Дефініцій [[Людина|людини]] є тисячі, хай існує й така — двонога тварина без пір'я, котрій властиво сподіватися.
 
== Є ==
{{Q|Цитата = Є великий сенс у тому, щоби подорожувати, навчатись, шукати себе і своє місце в усьому світі. Але в тому, щоб ніколи, за жодних обставин, не повертатись додому, сенсу немає. Я взагалі думаю, що це одна з найбільших трагедій – бути позбавленим свого дому{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=96}}.}}
* Є думка, що «совок» вимирає. Але це не так. Він не вимирає, він омолоджується. В колі молодших людей він перетворюється на курйозну міфологію, що доповнюється їхніми вчинками.<ref name="upzh2012">[http://life.pravda.com.ua/person/2012/03/5/97675/ Юрій Андрухович: Насильницький протест — шлях до поразки] — Українська правда. Життя, 05.03.2012.</ref>
 
== З ==
{{Q|Цитата = Запит, по-моєму, є сталий – це просто запит на добру літературу. Тобто запит як такий формують самі актуальні автори, а от куди їх поведе, це справа надто тонка і особиста{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=18}}.}}
* Згадаймо при цьому хоча б сторічної давнини мовні баталії між [[чехи|чехами]] і чеськими [[німці|німцями]] про те, якою мовою слід розмовляти у всуціль німецькомовній Празі; згадаймо, що за всієї ліберальності Масарикового уряду мовна політика нової Чехо-Словаччини була сформульована настільки жорстко, що вже на початку 20-х [[Франц Кафка]] сумовито констатував свою відірваність від навколишнього мовного середовища; погодьмося, що наслідком цієї «перемоги чеськості» стала перемога культури у глобальному вимірі — передусім як перемога тенденції до різноманітності світу, а ще — перемога «слабшого» над «сильнішим», «меншого» над «більшим», «молодшого» над «старшим»<ref>Мова - це теж батьківщина / Упорядн.: Н. Николин. — Львів: Видавництво "Свічадо", 2008. — С. 47</ref>.
 
== І ==
{{Q|Цитата = Інтернет-коменти якось забирають страшенно багато нашої уваги. Ми починаємо дещо параноїдально перебільшувати їхнє значення. Як свого часу висловився Адрій Мокроусов, і мені його думка подобається, писання в інтернеткоментах – це явище того ж порядку, що й писання на стінах туалетів. І якщо ми надаємо такого значення написам на стінах туалетів, значить, з нами не все гаразд. Навіть якщо це форум БіБіСі – це просто добре вмитий туалет, але ж все одно туалет{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=19}}.}}
 
== М ==
{{Q|Цитата = Мені подобається наш гімн. Оці всі ідіотизми щодо його зміни – це від такого колосального невігластва, яке проявляється буквально в усьому. Хай просто трішки читають історію. До речі, про свого улюбленого Богдана Хмельницького, «Ще не вмерла козацькая мати!» – це бойовий клич, переможний клич, один з улюблених його, Хмельницького, висловів. І це не нагадування про смерть, а якраз її заперечення{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=45}}.}}
* Минуле, як би ми його не розуміли, є всього тільки невдалою проекцією майбутнього, його завжди недосконалим наслідуванням.
{{Q|Цитата = Мій польський редактор колись казав: «Ти пишеш так, ніби приставив пістолет до скроні. Я тільки не знаю, до чиєїсь чи до своєї власної»{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=100}}.}}
{{Q|Цитата = Можливо, сенс писання й полягає в тому, щоби після тривалої і майже фізично нестерпної муки тобі зненацька розвиднілося і — о, яке щастя! — врешті написалося речення. Одне, але більш-менш пристойне, за яке не соромно{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=7}}.}}
 
== Н ==
{{Q| Цитата = Найбільшої незалежності від Бога умоглядно вдалося досягнути [[протестантизм]]у. Це — одна з наймолодших частин християнства, і в ній людська особистість має право голосу, це справді якби спілкування з Богом у формі діалогу.<ref>Андрухович Ю. Духовність релігії // Жлобологія: Мистецько-культурний проект / Автор та куратор проекту: Антін Мухарський. — Київ: Наш формат, 2013. — С. 16. — ISBN 978-966-97344-0-2.</ref>
| Коментар = «Духовність релігії» («Жлобологія»)}}
{{Q|Цитата = Нам постійно намагаються створити такі умови, вже не то що не комфортні, а просто-таки – непридатні до життя тут, у себе, у своїй країні. Але ж у тому має бути й кайф – заважати їм у цьому. Жодною мірою не полегшувати їм їхньої роботи з перетворення нашої країни в пустелю. Саме тільки уявлення про те, що от «вони» такі грізні і всевладні, а ти от чиниш їм опір, повинно окрилювати{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=96}}.}}
{{Q|Цитата = На мій погляд, це взагалі неправильно мати претензії до письменника, що він виявляє свою політичну позицію — наче мати до нього претензію, що він, скажімо, в синтаксисі користується якимось складнопідрядними конструкціями. Без цього якось не можливо щось створювати. Це не означає, що це якась партійна робота, це просто переживання своєї дійсності. Насправді письменник може впливати на ситуацію тільки у випадку своєї максимальної автономності і максимально своєї індивідуальної незалежності{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=90}}.}}
* На Русі хоч єзуїтів посій, то все одно злодії вродяться.
{{Q|Цитата = На щастя (моє), я ніколи не переконаний, що глаголю істину. Тобто я свої думки висловлюю завжди з великим сумнівом та начебто з них же і посміюючись. Але люди переважно не ловлять цього, їм треба обов’язково поставити смайлик, невидимих смайликів вони не відчувають. І сприймають те, що я часом кажу, дуже категорично{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=100}}.}}
{{Q|Цитата = Нобеля присуджують на початку жовтня, а Стус помер на початку вересня. І в жовтні весь світ дізнався б про такого поета. Я раніше не особливо пов`язував його смерть з цим фактом, але кілька років тому моя і [[Жадан Сергій Вікторович|Сергія Жадана]] редактор, німкеня, з видавництва “Зуркамп” здійснила подорож по Росії, зокрема по Ураллі, де був ув'язнений Василь Стус. Там є музей цієї зони... І російський екскурсовод, який там працює, прямим текстом на екскурсії сказав, що начальство зони вбило Стуса, бо він мав отримувати Нобелівську премію, а її не дають мертвим. Це був єдиний шлях для радянської влади це зупинити. Бо коли б український дисидент отримав Нобелівську премію — це було б щось нестерпне для радянської системи. Це був би серйозний ляпас. Вони так само знищували й російський авторів. [[Пастернак Борис Леонідович|Пастернака]] зокрема{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=92}}.}}
 
== О ==
{{Q|Цитата = Оце звикання до окупанта – найгірше, що з нами нині коїться. Зараз триває тенденція равлика, який ховається. Невдовзі цей равлик сам казатиме, що так правильно, так і повинно бути{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=40}}.}}
 
== П ==
{{Q|Цитата = Просто я іноді щасливий, коли після 6-годинного борюкання з комп’ютером у файлі залишаються незакресленими аж три речення. Зате які{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=25}}!}}
 
== С ==
* [[Світ]] цей занадто брутальний, аби можна було його змінити на краще за допомогою слів, але й занадто ніжний, аби щось у ньому змінити за допомогою куль.
* Справжня свобода — не тоді, коли вона є, а тоді, коли ти її по-справжньому хочеш.<ref>[http://misto.ridne.net/thread-1900.html Цитати з книг Юрія Андруховича на «Форумі рідного міста»]</ref>
 
== Т ==
{{Q|Цитата = Тож якщо припустити, що Бу-Ба-Бу все-таки безсмертне, то це лише у випадку, що й українська мова безсмертна. Бо ми ж усе-таки саме в ній і завдяки їй почалися{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=26}}.}}
{{Q|Цитата = Тут можна сказати в категоріях, що сексі, а що не сексі. Якщо цю країну в нас хочуть відібрати, то, мабуть, — сексі чинити перешкоди цій владі, псувати їм кров і намагатися це зупинити. Якщо звідси поїхати — це не сексі. А якщо хтось хоче досягнути особистого щастя, якоїсь надмети, то для цього треба лишитися{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=93}}.}}
 
== У ==
{{Q| Цитата = У порівняльному есеї про [[Львів]] і Київ «Мала інтимна урбаністика» я намагався через одне слово «рогуль» описати свій стан розчарування Львовом. Я ж стільки зусиль доклав, аби жити у ньому, і беріг у свідомості якийсь світлий образ легендарного міста, а тут потрапив нарешті — і раптом виявив, що Львів переповнений рогулями. Вони й зруйнували це місто.<ref>Андрухович Ю. Ти що, з лісу? // Жлобологія: Мистецько-культурний проект / Автор та куратор проекту: Антін Мухарський. — Київ: Наш формат, 2013. — С. 12. — ISBN 978-966-97344-0-2.</ref>
| Коментар = «Ти що, з лісу?» («Жлобологія»)}}
* Усі ми — тільки відголоски великого Світового Дзвону, і жодне наше слово не народжується само собою.
{{Q| Цитата = У нас дохристиянські [[православ'я|православні]] жерці, які взяли в руки духовну владу, беруть побори за якусь ритуальність, що має бути закритою і незрозумілою. У них давно немає етичних бар'єрів, їм можна, наприклад, кидатися мобільними телефонами в журналістів, які ставлять незручні питання.<ref>Андрухович Ю. Духовність релігії // Жлобологія: Мистецько-культурний проект / Автор та куратор проекту: Антін Мухарський. — Київ: Наш формат, 2013. — С. 15. — ISBN 978-966-97344-0-2.</ref>
| Коментар = «Духовність релігії» («Жлобологія»)}}
{{Q|Цитата = У нас насправді був страшенно близький до отримання Нобеля [[Стус Василь Семенович|Василь Стус]]. Це все було настільки вишептано по різних середовищах на Заході, мовляв, на заваді стоїть одна суто формальна причина — не вистачає перекладів його творів базовими іноземними мовами. Тому діаспора максимально швидко підготувала кілька видань з перекладами Стуса іншими мовами. І це робилося протягом кількох місяців. Була така собі громадська акція{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=85}}.}}
{{Q|Цитата = У нас, як і в усіх, є свої припливи й відпливи... Часто чую, як люди кажуть: «Який сенс змінювати цих, якщо замість них прийдуть не кращі». Мені здається, найголовніше, що більшість з нас мусить засвоїти те, — сам факт змінювання їх здійснює свою очисну функцію. А думати, що нічого не зміниться — страшенно згубна ідея. Це ідея певної летаргії, вічний, але, на жаль, не блаженний сон, це кошмарний сон{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=85}}.}}
 
== Х ==
{{Q|Цитата = Хоч як дивно, але людині властиво знаходити своє щастя десь поблизу від – як вона? – своєї пуповини. У чужій країні натомість варто шукати не щастя – його там ніколи не буде. Там варто шукати нормальність, щоденну і буденну форму існування, що її з якихось причин ти позбавлений у себе вдома{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=96}}.}}
 
== Ч ==
{{Q|Цитата = Чи Бу-Ба-Бу безсмертне – запитання відкрите. Категорія безсмертя – це така слизька штука в силу нашої об’єктивної смертності. Звичайно, ми усі втрьох і кожен зокрема свого часу тисячу разів повторили, що ми безсмертні. Але ми багато чого наповторювали – сміючись над собою та стереотипами. І що, всьому цьому вірити? Та нашому жодному слову вірити не можна! Ну, хіба що Небораковому, бо він із нас тепер найповажніший{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=26}}.}}
 
== Щ ==
* Щасливі спільноти не мають потреби в [[Історія|історії]]. Тільки нещасливим спільнотам вкрай потрібна їхня історія, бо вони через неї прагнуть пояснити собі й іншим свої нещастя, легітимізувати свої невдачі, свою неспроможність.
{{Q|Цитата = Що повинен робити патріот? Усвідомити, що це не програна битва, як стверджують деякі, а програна війна. Наслідком програної війни є окупація країни. Окупантові слід чинити опір – для початку ненасильницький. Бойкот і саботаж є дуже ефективним методом. Несплата податків – там, де це можливо. Невиконання їхніх розпоряджень. Ну й таке інше... Методів насправді багато{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=38}}.}}
* Є думка, що «совок» вимирає. Але це не так. Він не вимирає, він омолоджується. В колі молодших людей він перетворюється на курйозну міфологію, що доповнюється їхніми вчинками.<ref name="upzh2012">[http://life.pravda.com.ua/person/2012/03/5/97675/ Юрій Андрухович: Насильницький протест — шлях до поразки] — Українська правда. Життя, 05.03.2012.</ref>
* Важливий сам факт зміни влади. Навіть якщо до влади знову прийдуть мерзотники. Але їх треба міняти — система тоді працюватиме на очищення.<ref name="upzh2012"/>
* Справжня свобода — не тоді, коли вона є, а тоді, коли ти її по-справжньому хочеш.<ref>[http://misto.ridne.net/thread-1900.html Цитати з книг Юрія Андруховича на «Форумі рідного міста»]</ref>
{{Q
| Цитата = У порівняльному есеї про [[Львів]] і Київ «Мала інтимна урбаністика» я намагався через одне слово «рогуль» описати свій стан розчарування Львовом. Я ж стільки зусиль доклав, аби жити у ньому, і беріг у свідомості якийсь світлий образ легендарного міста, а тут потрапив нарешті — і раптом виявив, що Львів переповнений рогулями. Вони й зруйнували це місто.<ref>Андрухович Ю. Ти що, з лісу? // Жлобологія: Мистецько-культурний проект / Автор та куратор проекту: Антін Мухарський. — Київ: Наш формат, 2013. — С. 12. — ISBN 978-966-97344-0-2.</ref>
| Коментар = «Ти що, з лісу?» («Жлобологія»)
| Оригінал =
}}
{{Q
| Цитата = У нас дохристиянські [[православ'я|православні]] жерці, які взяли в руки духовну владу, беруть побори за якусь ритуальність, що має бути закритою і незрозумілою. У них давно немає етичних бар'єрів, їм можна, наприклад, кидатися мобільними телефонами в журналістів, які ставлять незручні питання.<ref>Андрухович Ю. Духовність релігії // Жлобологія: Мистецько-культурний проект / Автор та куратор проекту: Антін Мухарський. — Київ: Наш формат, 2013. — С. 15. — ISBN 978-966-97344-0-2.</ref>
| Коментар = «Духовність релігії» («Жлобологія»)
| Оригінал =
}}
 
== Я ==
{{Q
{{Q|Цитата = Я б сказав, що нинішні медіа демонструють викривлене розуміння двох моментів: журналістської суб’єктивності і журналістської заангажованості. Тобто зараз під суб’єктивністю розуміють відсутність у журналіста взагалі будь-яких оцінок, переконань, відчуттів, а під заангажованістю – здатність добре обслужити господаря. І це абсолютна перверзія. Об’єктивність – це передовсім не брехати і не спотворювати факти. Натомість заангажованість – це якраз переконання журналіста. Я проти того, щоб журналіст був лише медіатором, передавачем інформації. Ні, він може бути присутнім зі своїми переконаннями і думками. Вважаю, що нам бракує сьогодні журналістики з сильним суб’єктивним началом. На жаль, я не бачу серед журналістів якихось термінаторів{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=20}}.}}
| Цитата = Найбільшої незалежності від Бога умоглядно вдалося досягнути [[протестантизм]]у. Це — одна з наймолодших частин християнства, і в ній людська особистість має право голосу, це справді якби спілкування з Богом у формі діалогу.<ref>Андрухович Ю. Духовність релігії // Жлобологія: Мистецько-культурний проект / Автор та куратор проекту: Антін Мухарський. — Київ: Наш формат, 2013. — С. 16. — ISBN 978-966-97344-0-2.</ref>
{{Q|Цитата = Я двічі переживав певний суспільний пік, коли здавалося, що ми несподівано, якось надзвичайно прогресуємо, що стаємо в один ряд з наймодернішими суспільствами сучасного західного світу… А потім відбувалася така хвиля такого жахливого відкату, стагнації й занепаду… Сьогодні ми в такому занепаді теж. І це десь такий аналог середини 90-их{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=14}}.}}
| Коментар = «Духовність релігії» («Жлобологія»)
{{Q|Цитата = Я думаю, всім нам пороблено. Індуси сказали б, що це карма. Вона в нас усіх дуже запущена і майже не чиститься. Тому і це враження, що ми або стоїмо на місці, або взагалі кудись провалюємося{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=100}}.}}
| Оригінал =
{{Q|Цитата = Я думаю, “Лексикон” можна віднести до нон-фікшн, тобто, умовно кажучи, до “літератури факту”. Але насправді в ньому невигадане і вигадане переплетені настільки тісно, що мені вже не вдається їх одне від одного відрізнити. Я сказав би, що це все-таки прихований роман у розібраному вигляді. Герой цього роману – людина, яка в дорозі. Тобто така, що пересувається у просторі (і в часі) десь далеко від свого дому{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=98}}.}}
}}
{{Q|Цитата = Я думаю, що кожен, хто вирішив писати і, головне, публікувати написане, насправді потребує передусім відповіді. Тобто тут не так ідеться про те, що в тебе вийшло з-під пера – про це йдеться, безумовно, це важливо, – але все-таки цей відгук, він насправді важливіший. Якби цього не було, то, мабуть, і немає потреби в публікуванні. Звісно, можна бути незалежним від думки інших людей, не цікавитися нею, але навіщо тоді писати? Якщо ти настільки самодостатній, то ти маєш все це всередині, в собі самому і ти можеш мовчати. А письменництво означає цю потребу в тому, щоб бути почутим, та ще й отримати якусь реакцію, відповідь{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=76}}.}}
 
== Цитати з творів ==
Рядок 68 ⟶ 123:
=== Різне ===
* На Руси хоч єзуїтів посій, то все одно злодії вродяться. <small>«Самійло з Немирова, прекрасний розбишака»</small>
 
=== Про Юрія Андруховича ===
{{Q|Цитата = Ким є Андрухович для України? Не скажу «найкращим письменником», бо література не спорт: «найкращість» у ній — поняття проблематичне. Але скажу: найважливішим. Він є найважливішим письменником тієї уявної України, в якій я хотів би жити. України, навіки відірваної від совка й органічно вписаної у центральноєвропейське товариство. Бо совок — це уніфікація, хамство, попса і блатняк, а Центральна Європа — це культура, національна своєрідність і безвізовий режим. Тобто Андрухович є письменником тієї України, якої нема й не буде. Але він затято продовжує говорити про неї Європі, а Європа — перекладаючи, видаючи і нагороджуючи — продовжує уважно його слухати{{sfn|Нам усім пощастило|2017|с=5}}.|Автор = Олександр Бойченко}}
 
== Примітки ==
{{примітки|2}}
 
== Джерела ==
* {{АВУ|6-7}}
* {{книга|автор =Юрій Андрухович |заголовок =Нам усім пощастило. Розмови з Юрієм Андруховичем| місто =Брустурів |видавництво =Discursus| рік=2017|сторінок =240| isbn =978-617-7411-05-4|ref =Нам усім пощастило}}
 
[[Категорія:Автори-А]]