Дзюба Іван Михайлович: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
→Цитати: доповнення |
доповнення |
||
Рядок 10:
== Цитати ==
{{Q|Цитата = Найважливіше в постаті [[Микола Хвильовий|Хвильового]] те, що він показав трагізм свого покоління, яке повірило в комунізм. Ми дуже спрощуємо, коли говоримо, що більшовизм в Україну прийшов тільки на російських багнетах. У нас теж були свої рухи, по-своєму близькі і до більшовизму, які орієнтувалися на негайне вирішення соціальних проблем: земля — селянам, фабрики і заводи — робітникам. Без цього руху більшовики самі б не впоралися з Україною. Микола Хвильовий був одним з очільників цього руху людей, які повірили в загірну комуну. Він був романтиком революції і першим відчув трагізм цієї облуди — згадайте його новелу «[[Я (Романтика)]]». Його творчість дуже важлива для розуміння того, що пережила Україна на тому етапі нашої історії{{sfn|RECвізити1|2015|с=183}}.}}
{{Q|Цитата = Сьогодні вражає не лише масштаб стеження, але й масштаб руху спротиву. Ми знаємо, що були дисиденти, а скільки ще всього було, про що знаємо мало — таємні робітничі організації, релігійні секти, «невозвращенцы», «невиїзні», групи, які контактували з іноземцями. Це свого роду «тихе підпілля» — теж одна з причин невипадкового розвалу Союзу. Ті, хто відчувають ностальгію за радянським часом і зітхають — «какую державу развалили!» — мають зрозуміти, що вона розвалилася сама. Якщо держава з таким апаратом стеження, армією, не змогла себе вберегти, то чого вона варта{{sfn|RECвізити1|2015|с=177}}?}}
{{Q|Цитата = У читальні Служби безпеки кожен сьогодні може ознайомитися з матеріалами справи «Блок». Це доповіді, які на підставі оперативних матеріалів КҐБ регулярно надсилав у ЦК. Коли знайомишся з цими документами, відчуваєш жах. По-перше, скільки людей і коштів вони витрачали на стеження! Стежили за всім на світі. Їм було відоме все, що лежало на поверхні. Але де було хоч трохи конспірації, вони могли туди і не потрапити. Наприклад, у поетів братів Андрія і Миколи Кабалюків була фотомайстерня, в якій вони зробили багато примірників заборонених книжок, що не лише ходили в Союзі, але й потрапляли за кордон. КҐБ так ніколи й не довідався, де та майстерня була{{sfn|RECвізити1|2015|с=177}}.}}
{{Q|Цитата = [[Шевченко Тарас Григорович|Шевченко]] настільки багато зробив для мого формування, що я почуваюся зобов'язаним перед ним. Хоча про нього дуже багато пищеться і буде писатися, але він усе-таки невичерпний. Кожне покоління і кожна людина знайде в його текстах щось сво. У нас часто буває спрощене розуміння Шевченка. Деякі сприймають його ліричні, етнографічні речі. ранні балади, твори народно-пісенного характеру, тоді як інші бачать лише політичну лірику. Також його творчість багато хто розхапує на гасла. Це, з одного боку. неминуче, бо показує, наскільки він живий і потрібний, а з іншого боку, це часто така профанація{{sfn|RECвізити1|2015|с=183}}.}}
{{Q|Цитата = Я пишу в спогадах, що, може б, і не став українцем, якби в дитинстві не почув на бабусиному хуторі, як дівчата співали «Коло греблі шумлять верби»{{sfn|RECвізити1|2015|с=173}}...}}
=== «Бо то не просто мова, звуки...» (1987) ===
{{Q|Цитата = Рідна мова — це найособистіша і
Сьогодні на мови та їхнє майбутнє треба дивитися не лише з погляду їхніх функцій, але й з погляду зафіксованих у них багатств національної духовності та історії<ref>Мово рідна, слово рідне!.. / Упорядн.: І. Бойко. — Київ: Видавництво "Веселка", 1989. — С.147</ref>.
|Коментар = «Вечірній Київ», 29 червня 1987 року}}
=== «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965) ===
* Національна справа — це справа всього народу і справа кожного громадянина; це корінний інтерес усього [[народ]]у і громадянства, совість кожного з нас; вона не відсуває всіх інших справ, інтересів та ідеалів, але нерозривно з ними зв'язана, і ніхто не має права мовчати, коли бачить щось неподобне, так само як ніхто не має права затуляти вуха від тривожних голосів.
Рядок 24 ⟶ 30:
* Чи існує сьогодні на Україні україноненависництво? Багатьох це питання здивує. Але не всіх. Я певен, що знайдеться чимало українців і навіть неукраїнців, які не лише ствердять, що існує, але й наведуть факти з власного досвіду.
: <small>''(Інтернаціоналізм чи русифікація. — С. 129)''</small>
== Про Івана Дзюбу ==
{{Q|Цитата = Попри чималий есеїстичний доробок і книгу мемуарів, яка виразно натякає на нерозкритий потенціал Дзюби як прозаїка, сам він себе ніколи не називав [[письменник|письменником]], а поза тим складно знайти в Україні людину, яка б настільки була заглиблена в літературний процес, в інтелектуальне і письменницьке середовище{{sfn|RECвізити1|2015|с=164}}
|Автор = Тетяна Терен}}
== Джерела ==
* [http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/256/file.pdf ''Дзюба, Іван''. Інтернаціоналізм чи русифікація? — (Б. м.): Сучасність, 1968. — 264 с.]
* {{книга|автор = |заголовок =RECвізити: антологія письменницьких голосів. Книга перша. Упоряд. Тетяна Терен | місто =Львів |видавництво =Видавництво Старого Лева| рік=2015|сторінок =280| isbn =978-617-679-190-4| ref =RECвізити1}}
== Примітки ==
{{примітки|2}}
{{Ізольована стаття|сирота1}}
| |||