Так, але…: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
м вікіфікація |
доповнення, вікіфікація, оформлення, зовнішні посилання |
||
Рядок 13:
{{Q|Цитата = Оскільки ми живемо у [[мова|мові]], то саме там потрібно, можна, варто шукати [[щастя]]. Бо саме там воно і є. Тож тільки перебуваючи у мові, його можливо переживати. А єдиною одиницею, в якій перебуває буття, є речення. [[Речення]] роблять зі світу буття, яке і є щастям. Життя речень виконує у бутті таку саму функцію, як обмін речовин, метаболізм в існуванні органічної матерії. Для якісного буття необхідний налагоджений реченнєвий обмін. Маючи доступ до атомів-слів, ми можемо поглинати світ у вигляді сполук-речень. Ми ж їх можемо розщеплювати, перетворюючи на ріст. І ми їх мусимо синтезувати самі.<ref name="ins"/> }}
{{Q|Цитата = Легко любити того, хто добре, мудро, потрібно, доречно, помічно говорить. Тяжче любити немову.<ref name="ins"/> }}
== Цитати про книгу ==
{{Q|Цитата = Ця [[меланхолія]], непоєднуване на перший погляд, [[сум (емоція)|сум]] і часткове руйнування дуже нагадує тон моєї нової книги.<ref name="life">[https://life.pravda.com.ua/culture/2019/08/30/238067/ Два світи "Так, але…": письменник Тарас Прохасько та художниця Олена Придувалова створили спільну книгу]</ref> |Коментар = |Оригінал = |Автор = [[Прохасько Тарас Богданович|Тарас Прохасько]] }}
{{Q|Цитата = Усі тексти в моїй новій книзі написані за календарним принципом, саме на певний день, коли текст мав вийти в медіа. Це створює невідворотність — ти знаєш, що це має бути. Колись я міг зробити це за кілька днів до публікації, пізніше в останній вечір, а тепер буває і вночі. В мене відчуття, що це потреба вносити якусь постійну нервозність в моє писання. Я тоді розумію, що далі відкладати вже не можна. Але думаю, що такі речі природні. Приміром, жоден звір не буде готуватися наперед до полювання, він може лежати, лежати, а коли справді захоче їсти, то піти і знайти собі їжі. Живим істотам таке притаманне.<ref name="life"/> |Коментар = |Оригінал = |Автор = Тарас Прохасько }}
{{Q|Цитата = Те, що з’являлося у відчуттях, те я і робила... Мене чіпляли деталі. У Тараса часто присутній дощ і в моїй маленькій серії робіт є різні дощі. Це мене зачепило і лишилося в пам’яті. Задачу полегшувало те, що ми одне покоління. І я Тараса дуже відчуваю. Для мене це внутрішня, інтимна співрозмова. Я впіймала в собі точку, що хоч наш досвід і різний, але в нас є спільне — важливо те, що лишається у пам’яті людини: спілкування, зустрічі, розставання. Головне — це люди, яких ти впускаєш в своє життя.<ref name="life"/> |Коментар = |Оригінал = |Автор = [[Придувалова Олена Георгіївна|Олена Придувалова]] }}
== Примітки ==
| |||