Федорів Роман Миколайович: відмінності між версіями

{{Q|Цитата = На жаль, через постійні російські заборони й утиски, вічні шовіністичні побоювання: якби, не дай Боже, не відродилася народна пам’ять про минуле України, – не сприяли в дореволюційні часи розвит­ковірозвиткові історичного повістярства<ref name="ji-magazine">[http://www.ji-magazine.lviv.ua/Promovy_laureativ_premii_Antonovychiv/Fedoriv.htm Промови лауреатів премії Фундації Антоновичів Роман Федорів Історична романістика та національна свідомість]</ref>.<br/>

{{Q|Цитата = У Західній Україні двадцяті й тридцяті роки породили цілу когорту історичних белетристів, твори яких здобули величезну популярність і, зрозуміло, мали потужний вплив на піднесення національної свідо­мостісвідомості серед галичан<ref name="ji-magazine"/>.}}

{{Q|Цитата = В націоналісти були записані такі не­пересічнінепересічні постаті в українській літературі як поет [[Антонич Богдан-Ігор Васильович|Богдан-Ігор Антонич]] та прозаїк Осип Турянський – автор дивовижної сили повісті «Поза межами болю»: повість цю теж можна й треба зачислити до історич­ноїісторичної тематики, бо Турянський розповідає про події першої світової вій­нивійни на Балканах. Обидва письменники – Турянський і Антонич – по­мерлипомерли за декілька років до початку війни. На їхніх могилах стояли тимчасові дерев’яні хрести. А після війни їх імена були викреслені зі сторінок української літератури. На довгі десятиліття залишилися за­бороненимизабороненими також їхні могили. Поступово про них забули – і згодом вони зовсім загубилися серед нових поховань<ref name="ji-magazine"/>.}}

{{Q|Цитата = [[Куліш Пантелеймон Олександрович|Пантелеймон Куліш]], мабуть, не дбав про ніяке популяризаторство, пишучи свою хроніку 1663 року. Він чи не перший серед наших письменників та філософів осягнув загро­зузагрозу недержавного, руїнного начала голоти, люмпену, підбурюваного со­лодкимисолодкими обіцянками Іванця Брюховецького<ref name="ji-magazine"/>.}}

{{Q|Цитата = Куліш пророче попереджу­вавпопереджував: чорні сили люмпену, розбещена сваволя, брак державницького мис­леннямислення – це завжди загроза існуванню України. А втім, Куліш помітив в українському суспільстві ще одне лихо – [[Апатія|байдужість]]. Один із його героїв говорить: «А що нам Україна! Хіба нам нічого їсти або пити, або в нічому хороше походити<ref name="ji-magazine"/>?»}}

{{Q|Цитата = Хоч прийнято вважати, що [[Історія|історія]] не повторюється, але й сьогодні після 150 років від написання «[[Чорна рада|Чорної ради]]», в нашій славній Україні знову зродилися підбурювачі проти державної самостійності України, знову не жаліють солодких обіцянок про «світле майбутнє» вожді й вожденята, як це було підчас Руїни, як це було у 1917 році, і знову, знео­хоченізнеохочені економічними бідами, множаться орди байдужості, або й відо­михвідомих уже в історії «татарських людей», які готові платити данину воро­говіворогові, аби лише в його хаті був шмат ковбаси<ref name="ji-magazine"/>.}}

{{Q|Цитата = [[Франко Іван Якович|Іван Франко]] в передмові до своєї повісті «[[Захар Беркут (повість)|Захар Беркут]]» іще в 1883 році пи­савписав, що «повість історична має вартість, коли її основна ідея зможе зай­нятизайняти сучасних живих людей, то значить, коли вона сама жива й сучас­насучасна»<ref name="ji-magazine"/>.}}

{{Q|Цитата = Художній твір на історичну тему не повинен бути лише ілюстрацією тієї чи іншої історичної події в історії; він, за Франком, повинен відображати сучасні потреби суспільства, бути «жи­воюживою історією» і, водночас, бути повноцінним мистецьким твором<ref name="ji-magazine"/>.}}