Луцишина Оксана Петрівна: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
#SheSaid |
м вікіфікація |
||
Рядок 23:
{{Q|Цитата = У Радянському Союзі, з якого вийшла доросла людина 1990-х, політики і не було. Був просто «зомбіленд», який показую тепер своїм американським студентам – на трибуні Мавзолею стоять вожді, махають ручками, всі в однакових капелюхах, в сіре вбрані та ще й по росточку вишикувані. І всі чоловіки поважного віку. Студенти не сприймають їх як людей. Це якась міфологія. А коли прийшли 1990-ті, то політика стала схожа на закарпатські народні казки – то чорти приходять за дітьми, то ще щось. Не політика, а демонологія. Ми не знали, що таке свій політик, своє лобі, це були абстрактні поняття<ref name="lb.ua"/>.}}
{{Q|Цитата = Я в [[Забужко Оксана Стефанівна|Оксани Забужко]] прочитала про жінку з покоління Київської Громади, яка пише лист з Гулагу. Пише, що помирає, але дякує своїм рідним за «спільно пережиту радість» боротьби. Наша колективна радість прокинеться аж на наших Майданах. На місці нашого політичного була велика лакуна. І навіть біль з приводу політичної події був болем безнадії, а не болем, який спонукає до боротьби. Ти – проста маленька людина, не тобі у двобій з Люцифером ставати<ref name="lb.ua"/>.}}
{{Q|Цитата = Я змогла написати про жіноче тіло, сформоване в радянській картині світу і яке було тілом-функцією, в першу чергу для роботи. Тобто все, що в тебе не для роботи, за замовчуванням треба приховувати. А потім майже без переходу настав час нью-ейджу і пророка його селф-гелпу – давайте ми всі себе полюбимо і в нас все стане добре, навіщо говорити про погане. А це ж найскладніше з усіх життєвих завдань. [[Людина]] навіть не знає, як до цього підступитися, тим паче [[жінка]], тим паче стосовно свого тіла. Якщо тобі все життя кажуть – імпліцитно чи відкритим текстом – що за тіло має бути соромно, то як ти будеш його любити? Від чого? Від речення, казаного своєму відображенню у дзеркалі<ref name="lb.ua"/>?}}
== Примітки ==
| |||