Горська Алла Олександрівна: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
#SheSaid доповнення |
доповнення |
||
Рядок 12:
== Цитати про Аллу Горську ==
{{Q|Цитата = Алла Горська зі своїм чоловіком Віктором Зарецьким, художниками-однодумцями Григорієм Синицею, Геннадієм Марченком, Борисом Плаксієм, Галиною Зубченко та іншими створили у другій половині 1960-х ряд великих монументальних робіт у Донецьку, Києві, Краснодоні. Це був той випадок, коли батьки знайшли свою нішу в офіційному мистецтві. І показово, що в 1968-1970 роках виконували одне з найбільших замовлень — оформлення Меморіального комплексу в Краснодоні. Але творчість мала й інший аспект. У матері майже завжди були заробітки — невеликі кошти, які вона могла передати родичам політв'язнів чи тим, хто повертався з таборів. Я думаю, їй передавали з цією метою гроші і деякі київські дисиденти. Тобто, називаючи речі своїми іменами, вона була скарбником групи правозахисного руху. На ці ж цілі вона іноді отримувала посилки із США і Канади. То вже була організація не тільки з точки зору КДБ<ref name="incognita">[http://incognita.day.kyiv.ua/duplicate-of-mixajlo-koczyubinskij.html Алла Горська]</ref>.
|Автор = Олесь Зарецький, син і біограф Алли Горської}}
{{Q|Цитата = Він [Віктор Зарецький] сам справжній донбасець, бо його родина переїхала в середині 20-х років на Донбас, щоб вижити. І Горська теж на Донбас подалася. По одній з робіт шахтарського циклу після зміни 59-го року її прийняли вже членкинею спілки художників. До речі, це тоді був досить серйозний крок. Члени спілки художників могли отримувати робочі замовлення. Вони навіть могли голландські фарби купувати на Костельній у спеціальній фондівській крамниці. У них і інші були пільги<ref name="wisecow"/>.
|Автор = Олесь Зарецький, син і біограф Алли Горської}}
Рядок 26 ⟶ 28:
{{Q|Цитата = Образ Алли незмінно пов’язаний в моїй свідомості з двома враженнями-символами. Перше, це ореол світлий, жмут повітря. Заходячи у приміщення, де була Алла, я відразу, ще не бачачи, відчувала, що вона тут. Спершу якесь знайоме сяйво, чи то від білого волосся, чи від променистої усмішки, потім вона сама.<br/>Друге символічне уявлення – калина. Червоний кетяг у її руках, як щось неодмінне, самозрозуміле, як норма. Недаремно несла за труною [[Симоненко Василь Андрійович|Василя Симоненка]] оповитий китайкою жмут калини. Недаремно на його портері Алиної роботи збризки калини, як її авторський підпис. Недаремно у присвяченому Алі вірші [[Стус Василь Семенович|Стусу]] «Червона тінь калини». Ще одне незмінне відчуття – надійності. Відчуття міцного плеча, на яке можна спертися, незрадної руки, яка завжди підтримає<ref name="radiosvoboda"/>.
|Автор = [[Коцюбинська Михайлина Хомівна|Михайлина Коцюбинська]]}}
{{Q|Цитата = Початок 1960-х років був часом напружених творчих пошуків — в техніці лінориту і малюнка мама створила галерею портретів: Бориса Антоненка-Давидовича, Василя Симоненка, Івана Світличного, Євгена Сверстюка; за допомогою графічних засобів по-новому трактування образів Тараса Шевченка, Олександра Довженка. Тоді ж, на початку 60-х, вона досконало вивчила українську мову, хоча й говорила з певним пітерським акцентом<ref name="incognita"/>.
|Автор = Олесь Зарецький, син і біограф Алли Горської}}
{{Q|Цитата = Це був макет у натуральну величину. Скло фарбоване, рамки чорні дерев'яні, на них мотузки просякнуті смолою. Його дивився секретар з ідеології, Бойченко. І треба думати, що Бойченко наказав ректорату університету, щоб поки що лишили макет, «відсунули» роботу над ним, а ми, мовляв, потім зберемо комісію, порадимося і переробимо. А тодішній ректор Швець кинувся виконувати занадто швидко. Вони його [макет] почали посувати, накрили рядном, почали гвіздками бити в ці рейки, він зламався і посипався. Тобто макет було знищено занадто швидкими працівниками за туманною вказівкою партійного керівництва. Але з того часу Горською зацікавились<ref name="wisecow"/>.
|Коментар = про знищення макету вітража «Шевченко. Мати» у вестибюлі Київського університету
| |||