Довженко Олександр Петрович: відмінності між версіями

Вилучено вміст Додано вміст
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
вікіфікація, оформлення
Рядок 8:
* [[Бог]] в людині. Він є або немає. Але повна його вiдсутнiсть — це великий крок назад і вниз. В майбутньому люди прийдуть до нього. Не до попа, звичайно, не до приходу. До божественного в собі. До прекрасного. До безсмертного. I тодi не буде гнiтючої сірої нудьги, звірожорстокого, тупого і скучного, безрадісного будня.
* Борись в ім'я [[честь|честі]]. Якщо доведеться ще раз бути пораненим, проливай свою кров, як благотворну росу, і усміхайся.
* Багата держава, яку утворюють бідні люди,- абсурд!Держава не може будувати свій добробут на бідності й обдертості своїх громадян . (Щоденник 7.08.1942)<\ref>
* [[Багатство]] — -сила. [[Бідність]] - слабкість. Ми виховували слабкість. І вона обернулась до нас своїм страшним боком. (Щоденник. 7.08.1942)<\ ref>
 
== В ==
Рядок 15:
* Вiйну називають [[мистецтво]]м. Вона таке ж мистецтво, як шизофренія або чума.
* Всяка вiйна безнравственна в своїй внутрiшнiй основi. Тому i зображати її в книгах як благородство i красу людських вчинкiв — злочинство й глупота. [[Війна]] — дурна.
** Велика і надзвичайна тема - українська жінка і війна. Хто виніс і винесес на своїх плечах найбільше лиха. жорстокості, ганьби, насильства? Українська мати, сестра, жінка, улюблена. (Щоденник 1941-1956 р.)
** Війна стала великою, як життя, як смерть. Воює все людство. Ніби земна куля влетіла в якусь криваву божевільну туманність. Війна стала життям людства. І тема війни, одже, на довгі роки буде основною темою мистецтва. (Щоденник 15.03.1942р. - Ворошиловград, вагон)
 
 
Рядок 22:
* Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий — зорі. Що кому.
* [[Дитинство]] дивується. [[Молодість]] обурюється. Тiльки лiта дають нам мирну рiвновагу i байдужiсть.
{{Q|Цитата = До­сіДосі не мо­жуможу ди­ви­ти­сядивитися на по­хо­ро­нипохорони. Про­теПроте во­нивони з’яв­ля­ють­сяз'являються у всіх мо­їхмоїх сце­на­ріяхсценаріях та філь­махфільмах, бо пи­тан­няпитання жит­тяжиття і смер­тісмерті впли­ну­ловплинуло на мою сві­до­містьсвідомість, ко­ликоли я ще був ди­ти­ноюдитиною, і за­ли­ши­лозалишило слід на всіх мо­їхмоїх ро­бо­тахроботах{{sfn|Довженко без гриму|2014|с=}}.}}
* [[Дурень]] — не обов'язково Іванушка-дурачок. Дурень нині часом закінчує два факультети, займає високі посади, має ордени, партстаж. Він часом здається зовні ніби звичайною людиною.
** Дійсність стала багато страшнішою за всяку, навіть позбавлену смаку, уяву. І її так і треба показати. Душа людська міряється повною мірою, та такою, про яку навіть і не підозрював світ. Книги і фільми про нашу правду, про наш народ мусять тріщати од жаху, страждань, гніву і нечуваної сили людського духу. (Щоденник, 15.03.1942р. - Ворошиловград)
 
== Ж ==
Рядок 33:
== З ==
* З усіх пристрастей людських етична [[пристрасть]] — єдина достойна і справжня пристрасть.
* Забудеш товариша, зоставиш у біді — даремно ти на світ рождався.
* [[Зло]] - від людської дурості. (Щоденник. 17.04.1942) <\ref >
 
== К ==
Рядок 40 ⟶ 41:
* Коли [[пристрасть|пристрастей]] немає, немає мистецтва…
* Краще загинути в бою, ніж конати в животінні другорядного пасинка історії.
** Краще вмерти - загинути героєм, ніж жити рабом. (Щоденник 30.03.1942 - Воронеж)
 
== Л ==
Рядок 67 ⟶ 68:
* Нацiональний епос — втiлення iсторичної пам'ятi народу.
* Не пролив ти [[кров]]і ворога в грізну лиху годину, проллєш батькову і братову проллєш!
** Найдися, письменнику, рівний талантом красоті материної душі, і напиши для всіх грядущих літ оцей кришталевий прояв материнської душі. генія української матері. (Щоденник, 01.04.1942)
** Народ не хотітиме чтива про війну побутово - описового. Народу треба його зсередини, в його стражданнях, в його сумнівах, в його боротьбі, оновленні, і показати йому шлях і перспективи. Народ треба возвеличити, й заспокоїти, і виховувати в добрі, бо зла випало на його долю стільки на одне покоління, що вистачило б і на десять колін. (Щоденник, 02.04.1942р.).
* Наш народ нагадує мені тютюн. Його весь час пасинкують. У нього велике, дебеле листя, а цвіту де- не-де. (Щоденник.23.4.1942)< /ref >
 
== О ==
Рядок 108 ⟶ 110:
== Ч ==
* Чому всі правителі так ненавидять всіх, хто проти війни принципово? Тому, що всі вони раби атавістичних інерцій. Попробуйте сказати голосно проти війни — і зразу суд за аморальність. Отже, війна моральна.
* Чи подивлюсь на пустелі, на кладовища, чи поплачу на руїнах і перелічу мільйони втрат? А потім умру од горя, щоб не бачити, як заселятимуть тебе, мати моя Україно, чужими людьми, як каратимуть твоїх синів і дочок за німецьке ярмо, за німецьких байстрюків, за каторжну працю в Німеччині, за те, що не вмерли вони з голоду і діждалися нашого приходу. Прокурорів у нас вистачить на всіх. Не вистачить учителів, бо загинуть в армії, не вистачить техніків, трактористів, інженерів, агрономів. Вони теж поляжуть у війні, а прокурорів і слідчих вистачить. Всі цілі й здорові, як [[ведмідь|ведмеді]], і досвідчені в холодному своєму фахові. Напрактиковані краще од німців ще з 1937 року.<ref>Сільські вісті.— К., № 49 (19244) за 8 травня 2015.— С. 1.</ref.> * *Читав по радіо свою статтю. Бачив усю нещасну Україну,і матір свою,і батька,прощався з ними і плакав читаючи. А вчора, пишучи спогади про дитинство, про хату,про діда,про сінокіс,один собі у маленькій кімнатонці сміявся і плакав. Боже мій, скільки ж прекрасного і дорогого було в моєму житті, що ніколи-ніколи вже не повернеться! Скільки краси на Десні, на сінокосі і скрізь-усюди, куди тільки не гляне моє душевне око.(Щоденник. 5.04.1942р) <\ref.>
*Читав сьогодні"На терновому дроті " Микиті Сергійовичу. У нього ангіна: закутався платком і в шинелі. Увесь білий. Страшно нагадав мені чогось Кутузова. Бесіда була довга і надзвичайно приємна. Гарна і розумна людина. Багато перестраждав,постарів і збирається реставрувати українське господарство. Буду допомагати йому, скільки вистачить сил.(Щоденник.17.04.1942)<\ref>
 
== Щ ==
Рядок 157 ⟶ 159:
 
== Про Олександра Довженка ==
{{Q|Цитата = Він так ні­ко­линіколи і не діж­дав­сядіждався на­леж­но­гоналежного по­ша­ну­ван­няпошанування як у сво­їйсвоїй кра­ї­нікраїні, так і за її ме­жа­мимежами, біль­шоюбільшою мі­роюмірою че­резчерез те, що йо­гойого па­лкіпалкі, пан­те­їст­чніпантеїстичні, фолькльор­ніфолькльорні філь­мифільми роз­кри­ва­ють­сярозкриваються біль­шебільше як лі­рич­ніліричні вір­шівірші, пе­ре­хо­дя­чипереходячи від од­ні­єїоднієї стро­фистрофи до ін­шоїіншої, аніж як на­ра­ти­винаративи, де дія роз­ви­ваєть­сярозвивається від па­рагра­фапараграфа до па­рагра­фапараграфа чи від роз­ді­лурозділу до роз­ді­лурозділу<ref>[https://ktm.ukma.edu.ua/show_content.php?id=1356 Західні дослідники про творчість Олександра Довженка]</ref>.
|Коментар = «Жит­тяЖиття і смерть — ланд­шаф­тиландшафти ду­шідуші. Кі­ноКіно Олек­сан­драОлександра Дов­жен­каДовженка» ({{lang-en|Li­feLife and De­athDeath-Land­sca­pesLandscapes of the Soul. The Ci­ne­maCinema of Ale­xan­derAlexander Dov­zhen­koDovzhenko}})
|Оригінал =
|Автор = Джо­на­танДжонатан Ро­зен­баумРозенбаум
}}
{{Q|Цитата = Довженко був увесь, як відкритий нерв. У нього було майже чаклунське відчуття на людей, на їхню душу, на їхній настрій. Можливо, тому він часто бував надзвичайно знервований і роздратований. Більше за все він не любив, щоб хтось стояв у нього за спиною. [...]
Рядок 166 ⟶ 168:
|Автор = Василь Левін
}}
{{Q|Цитата = Дов­жен­коДовженко був ча­сти­ноючастиною ге­ро­їч­но­гогероїчного пе­ріо­дуперіоду ра­дянсь­ко­горадянського кі­нокіно, для яко­гоякого най­ви­щимнайвищим по­тен­ціа­ломпотенціалом філь­муфільму був мон­тажмонтаж, і йо­гойого мон­таж­німонтажні по­слі­дов­но­стіпослідовності при­го­лом­шу­ютьприголомшують (на­сам­пе­реднасампередчер­гу­ван­нячергування уро­жа­ївурожаїв у «[[Земля (фільм)|Зе­мліЗемлі]]»). Во­ниВони спря­мо­ву­ютьспрямовують до звич­но­гозвичного сти­люстилю Дов­жен­каДовженка, який на­ді­ляєнаділяє ін­тен­сив­ні­стюінтенсивністю ко­женкожен кадр, де є вну­тріш­нійвнутрішній рух і не­зал­еж­ністьнезалежність від кон­тек­стуконтексту, який лег­колегко впіз­на­тивпізнати, на від­мі­нувідміну від ро­бітробіт йо­гойого су­ча­сни­ківсучасників. У кож­но­мукожному кад­рікадрі, який він ство­ривстворив, Дов­жен­коДовженко при­страс­нопристрасно на­по­ля­гавнаполягав на ди­во­виж­но­стідивовижності сво­­бо­дисвободи кі­нокіно у фраг­мен­тахфрагментах ча­сучасу та про­сто­рупростору<ref>[https://ktm.ukma.edu.ua/show_content.php?id=1356 Західні дослідники про творчість Олександра Довженка]</ref>.
|Коментар =
|Оригінал =
|Автор = Кріс Фу­джі­ва­раФуджівара
}}
{{Q|Цитата = Довженко встиг опинитися в кіно своєчасно, коли ще не зачинились двері перед експериментаторами. Він прагнув знімати так, як диктувала власна уява, незважаючи на протести спеціалістів, зокрема оператора Бориса Завелєва, які переконували, що «так не можна»{{sfn|"Звенигора": оволодіння історичним часом|2015|с=17}}.
Рядок 230 ⟶ 232:
== Джерела ==
* [http://ukrlife.org/main/afor/dovj.html Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2001]
* "Серія Шкільна бібліотека української та світової літератури". Довженко О.П./ Зачарована Десна - Харків,"Фоліо ",2012 р.
української та світової літератури". Довженко О.П./ Зачарована Десна - Харків,"Фоліо ",2012 р.
* {{книга|автор = |заголовок =Довженко без гриму: листи, спогади, архівні знахідки. Упоряд. Віра Агеєва, Сергій Тримбач| місто =Київ|видавництво =Комора| рік=2014|сторінок =472| isbn =978-9669-734-68-6| ref =Довженко без гриму}}
* {{Cite web| url = http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/8443