Жиленко Ірина Володимирівна: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
доповнення |
доповнення |
||
Рядок 10:
== Цитати ==
=== З книги спогадів «Homo Feriens» (2011) ===
{{Q|Цитата = Вчора був перегляд «[[Тіні забутих предків (фільм)|Тіней]]...» в «Україні». Перед початком фільму Іван заволодів мікрофоном, і все стало явним. Озвученим. Якби ти міг бачити цей переляканий табун інтелігенствующих міщан, який раптом (як під час пожежі) кинувся до виходів, де збивався у клубки, давлячи одне одного. Якась баба верещала: «Кинотеатр окружен. Всех будут арестовывать!». Іван і [[Стус Василь Семенович|Стус]] із [[Чорновіл В'ячеслав Максимович|Чорноволом]], які приєднались до нього, здавалися такими маленькими і безпорадними зі своїм прекрасним бунтом перед цими «двоногими кладовищами»! Немає страшнішої публіки, ніж співчувальник-ліберал перед лицем загрози. Куди одразу поділись і співчуття, і вільнолюбні погляди? Вони аж сичали од ненависті до «возмутітеля спокойствія». І коли (здається, Стус) запропонував встати на знак протесту проти нових репресій, і ми встали (врешті нас було не так і мало) – виникло враження, що ми стоїмо під жерлами автоматів, а не під поглядами «благонадійних» городян. Я стояла між Валеркою і Михайлиною, і Валера аж за голову хапався від усього побаченого. Божевілля!<br/>Що тепер «воспослідує» – сам Бог знає. Страшно за Дзюбу і за всіх інших. Страшно за всіх, що встали на знак протесту. Поживемо – побачимо<ref>[http://kotsubinsky.org/news/55_richchja_prem_eri_kinostrichki_s_paradzhanova_tini_zabutikh_predkiv_spogadi_pro_pokaz/2020-09-03-1725 55-річчя прем’єри кінострічки С. Параджанова «Тіні забутих предків»: спогади про показ]</ref>.
|Коментар = З листа до чоловіка, 1965}}
{{Q|Цитата = ...Доля обдарувала мене друзями не тільки мужніми і безстрашними, а й прекрасними своєю добротою, талановитістю, високим романтичним летом над буденщиною і меркантильністю. Звідки одразу такий букет людей воістину прекрасних? Григорій Кочур, Борис Антоненко-Давидович, [[Лукаш Микола Олексійович|Микола Лукаш]], [[Коцюбинська Михайлина Хомівна|Михайлина Коцюбинська]], вся родина Світличних, [[Горська Алла Олександрівна|Алла Горська]], [[Зарецький Віктор Іванович|Віктор Зарецький]], [[Сверстюк Євген Олександрович|Євген Сверстюк]], [[Дзюба Іван Михайлович|Іван Дзюба]], [[Симоненко Василь Андрійович|Василь Симоненко]], Галина Севрук, Людмила Семикіна, Веніамін Кушнір, Роман Корогодський, Анатолій Перепадя, брати Горині і чи не найдитинніший у своїй доброті, таланті і духовній красі [[Заливаха Опанас Іванович|Опанас Заливаха]]. Всіх не перелічиш. Тепер я розумію: все це — [[Світличний Іван Олексійович|Іван Світличний]]. Усі ми зібрані Іваном, усі ми зійшлися на світло його серця{{sfn|Homo Feriens|2011|с=158}}.
|Коментар = }}
{{Q|Цитата = До низки тих, котрі «сиділи», залучаю і нев’язнів, із тих, які не відсахнулись, не абстрагувались від «злочинців», а завжди були з ними, листувались, підтримували, чим могли. Я вже згадувала про вірних і відважних дружин – не називаю імен, їх усі знають і шанують. Та і немало їх. Дружини майже всіх (за поодинокими винятками) страдників наших трималися гідно, як належить... Чи не найголовнішою причиною того, що правозахисники вистояли, не зламались, була вірність рідних і друзів. Серед останніх бачиться Михайлина Коцюбинська, як зразок, як ідеал Людини Благородної. А отже, «сиділа» і вона. Сиділа, як зерно в сухому ґрунті, без краплі води живої і без надії «прорости» для загалу, для літератури, для України. Чотирма стінами невидимої камери її було ізольовано від літературного процесу. Та хіба тільки її? [...]<br/>У мене була дитина, і у Михайлини була дитина. Я заради дитини не листувалась із засланцями. А Михася – листувалась, незважаючи ні на що. Я би так не змогла ніколи»{{sfn|Homo Feriens|2011|с=331}}.}}
{{Q|Цитата = Минуть роки — і жменька нас проводжатиме останніх... І молодші наші колеги, випадково проходячи повз той гурт, ковзнуть по ньому співчутливим оком і, можливо, теж відчують (хай і не глибоко) провину за те, що так і не вчиталися, що там нашкрябали оті гуцали, дрозди, андріяшики. І крижина шістдесятництва відпливе слідом за попередніми.<br/>А ми ж такі всі різні! І кожен — [[Світ]]<ref name="md-eksperiment">[https://md-eksperiment.org/post/20170527-sho-svyatkuye-irina-zhilenko Що святкує Ірина Жиленко]</ref>.}}
{{Q|Цитата = Не можна поступатись. Або я привчу своє оточення до себе такої, як я є, або буду «сімейною поетесою» (з виходом на друзів){{sfn|Homo Feriens|2011|с=602}}.
|Коментар = про епізод від 11 березня 1966 р. у «Літературній Україні»}}
{{Q|Цитата = О затишок старих київських дворів з лавами і голубниками, з дерев’яними верандами, мансардами, зі сходинками між кімнатами, з галереями і драбинами «чорних ходів»! О густі палісади — як продовження осель, ледь прикриті липами і бузками, а тому — такі таємні і затишні! Столи з самоварами, гамаки, табуретки, іграшки, швейні машинки «зінґер», керогази, жаріючі вугіллям праски. Зараз, коли цей світ в моїй пам’яті вже розмивається туманцем забуття, — він особливо прекрасний<ref name="md-eksperiment"/>.}}
{{Q|Цитата = Після маленького вступного огляду моєї поезії і деяких порад, після визнання мого «особливого» місця в поезії [[Костенко Ліна Василівна|Ліна]] відкрила зошит і вірш за віршем почала аналізувати. Це був жах! Я зрозуміла, яка я невибаглива, недбала, скільки сміття розводжу навколо поодиноких поетичних «перлин», яких жахливих рим припускаюся! Це було «полювання на бліх», бо оці маленькі дрібниці (яких у мене загусто) псують враження від цілісної картини. Якби такого редактора у видавництво! Її червоний олівець творив би дива. Ліна буває різкою й насмішливою, але я не ображаюся, бо вона справедлива»{{sfn|Homo Feriens|2011|с=511}}.
|Коментар = Запис у щоденнику від 12.1.65 р.}}
{{Q|Цитата = Поетеса я, можливо, і слабенька, зате радісна людиночка — на всі сто!!! Заздрісники, заздріть<ref name="md-eksperiment"/>!}}
{{Q|Цитата = Сучасність виблювала, навіть не розжувавши, всю літературу радянської доби (разом із шістдесятниками), і боюсь, що вже ніхто і ніколи не нахилиться над тими покладами<ref name="md-eksperiment"/>.}}
{{Q|Цитата = Я інша. Гедоністка й естетка. Мої очі тануть від краси світу Божого, як дві крижинки в золотому вині. Слух, зір, дотик, нюх — усе функціонує гостро і наркотично допінгує<ref name="md-eksperiment"/>.}}
{{Q|Цитата = Я щаслива людина. Люблю життя. Вдячна долі за те, що мене обминули спокуси вульгарного споживацтва, кар’єризму, фанатичного аскетизму, залишивши мені просте і добре, багатотрудне і радісне людське життя. Радісне не «тому що», а «незважаючи на»<ref name="md-eksperiment"/>.}}
{{Q|Цитата = 4. 12. 70 р. Убито Аллу Горську. У-би-то... В суботу вона поїхала у Васильків до свекра і не повернулася. Вітя вдарив на сполох. Сверстюк з Надійкою поїхали туди. Будинок Вікторового батька був зачинений. Вони домоглися (з величезним трудом!) від міліції дозволу зламати замок. Двері відкрили і в підвалі знайшли убиту два дні тому Аллу. Свекор зник. Оголосили розшук. Віктора заарештовано. Його не хочуть випускати на похорони. Хлопці бачили в міліції, коли його проводили коридором. Від нього лишилися самі очі, він ніби стерявся розумом{{sfn|Homo Feriens|2011|с=634}}.
|Коментар = про загибель художниці Алли Горської}}
=== З віршів ===
Рядок 26 ⟶ 32:
Розкриються віконниці крамничок<br/>під патефонів музику стару.<br/>І вулиця Микільсько-Ботанічна<br/>покотить вниз затрав’янілий брук<ref>[https://md-eksperiment.org/post/20180906-i-te-zhittya-bulo-meni-yak-svyato «І те життя було мені як свято!»]</ref>...
|Коментар = триптих «Сьоме небо дитинства»}}
{{Q|Цитата = Колись промовить Бог: «Вікно у сад...»<br/>Запломеніють синню небеса.<br/>І білий сад зійде на землю знов.<br/>І в білий сад розкриється вікно.<br/>
І жінка з мирним іменем Ірина<br/>прокинеться і пригадає рими.<br/>Це буде в квітні. Аркуш на столі.<br/>Перо. І чай в зеленій піалі<ref>[https://zbruc.eu/node/74443 Сьоме небо Ірини Жиленко]</ref>.}}
== Примітки ==
| |||