Грабович Григорій Юлійович: відмінності між версіями

{{Q|Цитата = Ми маємо державу, аби вона вповні виконувала всі функції. Звичайно, треба робити військо якнайефективнішим, але саме культура є ядром, навколо якого будується ідентичність. Якщо Україна стане винятково бізнес-проектом, вона втратить сенс<ref name="litakcent"/>.}}

{{Q|Цитата = Ми не повинні думати, що Україна – унікальна. Вона є частиною світу. У світі багато цікавого і дикого відбувається водночас. Біда в тому, що українська ситуація така погана, бо основні процеси ще не завершені. Об'єктивно можна казати, як вважають деякі західні аналітики, що Україна як держава ще не відбулася. На жаль, українська нація також подекуди ще не відбулася. Я б не казав, що це є failed nation — суцільно незавершена нація. Але її стан дуже незадовільний, якщо порівнювати з поляками, чехами, угорцями. Суспільству (бо нація передусім втілюється в суспільстві) бракує елементарного – інституцій, які могли би спонукати медії бути якіснішими<ref name="detector"/>.}}

{{Q|Цитата = Українська сучасна література стала такою цікавою завдяки молодому поколінню авторів. Чудовий поет [[Бойчук Богдан Миколайович|Богдан Бойчук]], із яким я чимало полемізував свого часу, і вся [[Нью-Йоркська група]] були свідомі естафети, яку вони прийняли, а також того, що кожне покоління естафету передає. Старшим поколінням для них були поети-емігранти, з якими можна було говорити і які хотіли говорити<ref name="litakcent"/>.}}

{{Q|Цитата = У ХІХ столітті література мала імпліцитну роль націєтворення, однак це не означало, що така роль затьмарювала естетичні функції. Проте з часом тенденції лише посилилися: в «Історії українського письменства» Єфремова література суцільно постає як питання національної справи, не кажучи вже про «криптоісторію» Володимира Радзикевича, а тим паче – совєтські часи, коли історія літератури була не набором знань про процес, а питанням напучування і навчання, канону та школи<ref name="litakcent"/>.}}