Відмінності між версіями «Емма Андієвська»

319 байтів вилучено ,  6 місяців тому
м
оформлення
(→‎Х: правопис)
м (оформлення)
 
 
=== Цитати з віршів ===
 
{{Q|Цитата = Як проти вітру, проти його волі<br/>Шпаки ішли, їх крила — світлові роки,<br/>З глибин, що розкривалися, як овоч.<br/>Шукали: хто дає веління?<br/>Він лежав<br/>У краплі вічности<br/>В рожевій протоплазмі.<br/>Часом<br/>тим, що його шукали,<br/>Він з’являвся<br/>Крізь злами всесвіту кори<br/>Сипучим громом крізь медузні фільтри{{sfn|Крюґер|2020|с=36}}.<br/>
|Коментар = «Ґрунти Всесвіту, де Творець». Зі збірки «Народження ідола» (1958)
 
=== Із збірки «Казки» ===
 
== В ==
* … в найочевидніше завжди найтяжче повірити…
** Там само. — С. 29.
** Там само. — С. 30.
 
== Д ==
* Для того, щоби бути вільним, треба вчасно розтинати пута, які доля накидає на кожного, аби випробувати нашу мужність. А без мужности нема ні добра, ні справедливости.
** Там само. — С. 21.
 
== З ==
* Загального не буває без особистого. Бо тільки крізь особисте воно й досягає серця.
** Там само. — С. 117.
** Там само. — С. 29.
 
== І ==
* І тільки той, хто має смерть за приятеля, може похвалитися, що він жив.
** Там само. — С. 79.
 
== К ==
* Коли приятелюють, … тоді приймають приятеля таким, яким він є, не намагаючися обтесувати його на свою подобу.
** Там само. — С. 71.
 
== Н ==
* … немає на світі зброї, яка здолала б убити добрий жарт і щирий сміх.
** Там само. — С. 28.
 
== Т ==
* … тільки деревце надії в людському серці й допомагає чоловікові долати сумніви, які є вершниками прірви.
** Там само. — С. 117.
 
== Х ==
* … хто з ким бореться, той тим стає.
** Там само. — С. 29.
 
== Ц ==
* … цю дужість я здобуваю лише тим, що раз на рік, бувши безборонний, дивлюсяв очі своїй смерті…
** Там само. — С. 39.
 
== Я ==
* Я не маю імени, бо все добре безіменне, це тільки зло спішить оздобити себе ім'ям, щоб його помітили.
** Андієвська Е. ''Казки''. — Париж-Львів-Цвікау: Зерна 2000. — С. 19.
 
 
=== З твору «Джалапіта» ===
 
== Д ==
* Джалапіта має тільки одну сталу прикмету: доброту, решта все плинне.
* Джалапіта винайшов сито, що, крізь нього пройшовши, лиха людина ставала доброю, але це сито з державних міркувань заборонили.
 
== М ==
* Мале руйнує велике.
 
== Н ==
* Нікчемного й малого не існує.
 
== С ==
* Справедливість це доброта, міряна на міліметри.
 
 
=== З роману «Герострати» ===
 
== Б ==
* Бог — лише добрий, лише добро. Вже тому, що все вічне позбавлене натяку на зло, оскільки це суперечить самому поняттю вічності. З хвилиною, коли вічне виявило б у собі первні зла, воно перестало б існувати.
** Там само. — С. 42.
 
== У ==
* У вічності зло не існує, хібащо тільки добро, яке існує саме собою і яке люди без протиставлення його злу відмовляються пізнати, мовляв добро без зла не пізнавальне. Наче на те, аби пізнати яблуко, конче треба пізнати кислу капусту!
** Андієвська Е. ''Герострати''. — Мюнхен: Сучасність 1971. — С. 40.
 
== Щ ==
* … що поганого у геростратизмі, … коли бажання вічності природна річ, так само як процес прийняття їжі чи травлення?… Тільки геростратизм це — гіперболізація природної речі чи, якщо хочете, стану. Це не просто собі бажання вічности, а за всяку ціну прагнення вхопити вічність за роги.
** Там само. — С. 52.
 
=== З «Роману про добру людину» ===
 
== Б ==
* Безмежна доброта — рідкісне явище. Доброті природа залишила місце лише як виняток з її правил. Добру людину нищать, затоптують, коли ж немає сили знищити — глузують, знущаються, і вона завжди гине. Але якби не народжувалася ця безмежно добра людина, яка нагадує нікчемним створінням про божественність людського покликання, весь світ не проіснував би й миті. Все буття рознесено б на друзки, і воно ніколи не втілилося б знову. Бо навіть злі, мерзенні й підлі креатури не проіснували і одного віддиху, якби всього буття не виправдовувало існування безмежно доброї людини. Її затоптують, однак через неї, і то виключно через неї, рухається світ.
** Андієвська Е. ''Роман про добру людину''. — К.: 1993. — С. 9.
 
== В ==
* Від гарного люди знуджуються далеко швидше, ніж від поганого.
** Там само. — С. 50.
** Там само. — С. 91-92.
 
== Д ==
* Добро — різне, а зло завжди на один кшталт…
** Там само. — С. 43.
 
== З ==
* Злих душ не існує, душа є або добро, або її взагалі нема.
** Там само. — С. 77.
** Там само. — С. 102.
 
== Й ==
* … ймовірно, кожну людину, яка відчуває себе людиною, нестримно тягне робити іншим добро…
** Там само. — С. 27.
 
== К ==
* … камінь, що його людина кидає в іншу, має властивість міняти напрям…
** Там само. — С. 34.
 
== Л ==
* Лагідне слово — надійніше за провідника.
** Там само. — С. 49.
** Там само. — С. 106.
 
== М ==
* Мислення — духовна спокуса, найнебезпечніша з усіх спокус. Людина, що відкрила здібність думати, не годна спинитися, а в кожній думці захована вибухівка, ладна висадити весь світ у повітря. Лише коли мислення скерувати на споглядання, щойно тоді думка втрачаєруїнницьку потенцію, притаманну їй від народження.
** Там само. — С. 76.
 
== Н ==
* Найстрашніше не смерть, від неї й так ніхто не втече, — не вигнання, не каторга, а коли істота, створена на Божу подобу, зі страху за коротку секунду амебного животіння гасить у собі вічний вогник добра, забуваючи, що Всевишній усе знає і все чує, навіть коли людині, затисненій, завдяки власній слабодухості, з усіх сторін свинячими писками зла, в розпачі ввижається, ніби Він осліп і Йому позакладало.
** Там само. — С. 196.
** Там само. — С. 42.
 
== О ==
* Очевидно, людина, боронячися від хаосу, на кожному кроці обтинає феномени від, як їй здається, зайвини, беручи розгалужену кількаповерхову дійсність в одноплощині розумові лещата, але це виключноперший щабель, бож мислення — творчий процес, воно відбувається не одноколійно, єдиним аподиктичним висновком, а одночасно багатовимірними жмутами напруги однаково дійсних суперечних одна одній думок, що їх людський мозок безсилий охопити вищим об'єднувальним розумом…
** Там само. — С. 237.
 
== П ==
* Перед кожною людиною відкритий шлях добра, і тільки воно — справжнє існування.
** Там само. — С. 212.
** Там само. — С. 208.
 
== С ==
* … сатана спроможний убивати й чинити зло виключно руками людей, яких йому вдастся залякати й принадити! І в цьому не лише загибель, а й порятунок людства! Бо зерна добра є в кожній людині, хоч і якій, здавалося б, злочинній (а скільки лиха чинять не злочинні? Зрештою, зіча людина будь-коли знатиме, яка вона? Хіба вона щомиті на стає тим, у що повірить? Як часто Ґудзій на власні очі пересвідчувався: більшість злочинів коїться лише тому, що людина не ввважала по потрібне завчасу випорожнити з душі гиді, яка випадково, — а яких не трапляється в житті випадковостей: лінь, глупота, мода на зло, страх відрізнятися від загалу, — потрапила до середини, отруївши мозок і серце?) Ба більше, може, світ тільки й тримається на тих запльованих і занедбаних зернах добра, які даються кожному при народженні, хоча на численних життєвих роздоріжжях людина (з лінощів чи під тиском людожерних обставин, а вони ж і доповнюють і спричиноюють одне одного), повіривши у всемогутність мороку, й заганяє ці крихти світла до найбагнистіших, найнепрохідніших закамарків свого єства, до певности ще й проваливши їх сміттям і нечистотами?
** Там само. — С. 209–210.
** Там само. — С. 243–244.
 
== Т ==
* Терещенка завжди дивувало, чому так мало народів напротязі віків зберігає ідентичність, ніби спішачи, зі страху, кров на службу й прославлення чужих личин, аби назавжди загубитися, — чи, може, на деякий час відпочити від тяглости власного я? — під іншими іменами, навіть своїх колишніх ворогів…
** Там само. — С. 240.
** Там само. — С. 263.
 
== Х ==
* … хапали людей, розстрілювали й засилали, а потім і взагалі виморили Україну голодом, бож назадницька нація, яка на власній землі сміла існувати лише, як меншовартісний, запльований і спотворений додаток доматінки Росії, ніяк не приймала кривавого ощасливлювання, насаджуваного вибраними вдосконалювачами людства…
** Там само. — С. 251.
** Там само. — С. 265.
 
== Щ ==
* — Що ж одна людина спроможна вдіяти? — Все. Лише людина боїться або й ледача шукати опертя в собі, зручніше покладатись на когось, а не на власні сили, забуваючи, що власна опора — від Бога.
** Там само. — С. 41.
 
== Про Емму Андієвську ==
 
== Е ==
* Емма і не є емігранткою, навпаки — вона запросто може зарахувати до еміграції оточуючий її соціум з усіма аборигенами включно, натомість залишаючи для себе своє власне, нікому не належне місце, що вислизає з-поза митних обмежень об‘єднаної Європи. Емма — громадянка Всесвіту, і Всесвіт цей, без сумніву, український, тому, спостерігаючи за нею, перш за все бачиш це перманентне, навіть на побутовому рівні, облаштування свого персонального часу і простору, в який важко проникнути і з якого ще важче вислизнути. Останнє, зрештою, і не потрібне.
** [http://cn.com.ua/N159/culture/anniversary/anniversary.html Сергій Жадан. Між Мюнхеном і всесвітом. Столичные новости. № 11 (159). — 20-26 марта 2001].
 
== П ==
* Поезія Андієвської для української мови є креативною. А тому я б не обмежував її поезію до «передавання станів душі», «відзеркалення… реальності» — причому байдуже, як сама авторка інтерпретує свої тексти, її поезії живуть поза нею з того часу, як вона завершила твір… щось її вирізнює з довгого шерегу поетичних текстів. Щонайперше це не вибрик, а її органіка. Ламаючи логіку сущого, вона, власне, й пробує з нього вирватись.
** Тарас Возняк [http://www.donbaslit.skif.net/tvorchist/andievskaya.html]
{{Q
{{Q|Цитата = Поезія Емми Андієвської не має нічого спільного із тм, що широкий загал вважає «поезією»: її вірші позбавлені публіцистичності, моралізаторства, школярської дидактики; вона не їздить і не виступає із рок-гуртами, не фотографує свої книги із ногами чи кавою і не розміщує ці фота в мережі ''Instagram''. Іншими словами, поезія Емми Андієвської — це чисте [[мистецтво]]{{sfn|Крюґер|2020|с=36}}.
|Коментар =
|Автор = [[Вано Крюґер]]}}
 
== С ==
* Справа в тому, що, нзважаючи на свій порівняно молодий вік, вона — геніяльна. Незаперечно геніяльна, і то у рідко високій мірі.
** ''Райс Е.'' Поезія Емми Андієвської // Сучасність № 2926. — 1963. — С. 43.
 
== Т ==
* Творчість поета од Бога неможливо осягнути одразу і цілком, то є процес постійного відкриття й відчування народжуваного ним слова. Надто творчість такого складного поета, яким є Емма Андієвська, котра пропонує читачеві прийняти правила її поетичної «гри»: спробувати вийти за рамки стандартизованої буденщини, перевтілитися, подивитись довкола себе за своєрідними «законами» її світобачення, яке, синтезуючи українську фольклорну магію та західний модернізм, робить прорив у виміри фантастичні. Естетичним підґрунтям її творчості є [[сюрреалізм]], несподівані, багатозначні асоціації апелюють до емоційної сфери, до її уяви, абстрактні образи конкретизуються, часто набирають барокових форм, вони синтетичне ускладнені, алогічні. Поетеса вдається до цих засобів, щоб якомога повніше відтворити дійсність, якомога більше вражень «втиснути» в слово, «видобути» з цього більший пучок асоціативних «іскр».
** Л. Тарнашинська [http://www.donbaslit.skif.net/tvorchist/andievskaya.html]
3420

редагувань