Шевельов Юрій Володимирович: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
доповнення |
м оформлення |
||
Рядок 3:
== Цитати ==
{{АБВ}}
* Поняття східнослов'янскої єдності, якщо під ним мається на увазі щось більше, ніж суто географічна близькість, є такою самою метафорою, як «схід» чи «захід» сонця, що згадуються в мові на щодень усупереч науковим поглядам Коперника та Ґалілео Ґалілея, яких ми дотримуємося, стосовно місця Землі в Усесвіті.▼
== А ==
** <small> («[http://izbornyk.org.ua/shevelov/shev01.htm Історична фонологія української мови]», 1979) </small>▼
* Давно вже сказано дві речі про справжніх учених. Вони не ті, хто все знає. Таких нема. Справжній [[учений]] — той, хто знає, чого не знає. І два — він знає, де шукати… Я б тільки додав — і хто перевіряє цитати.▼
** Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 54.▼
* А є на світі — не [[закон]], але тенденція до усування кращих.
** ''Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 151.''
* Послідовним можна бути, думаю, тільки в двох випадках. Або все прощаючи і не роблячи, випадок [[Ісус Христос|Ісуса]] і [[Толстой Лев Миколайович|Толстого]] — або все нищачи, все — випадок Торквемади і Єжова. Друге — нормально людське, перше — нормальне в запереченні людського. Усе інше — еклектика й борсання в суперечностях.▼
** Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 272.▼
* А поза тим — так я схильний думати — вибухи «взбесившейся материи», однаково — народження і смерть, і не бачу, чому одне одного краще.
** ''Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 279.''
* Скептицизм, [[песимізм]], багато років заборонений плід, — тепер модний товар. Не журімось тим. Сказано-бо, що тільки великі нації породжують великих песимістів. Ми породжуємо — значить, ми велика нація.▼
** Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 415.▼
* Література зберегла нам чисте сяйво найсвітліших українських морально-етичних традицій, але вона нічого не зрозуміла в проблемах свого часу і ніяк не ствердила українства на терезах світової історії.▼
** <small> («Наша сучасність — наше мистецтво», 1947) </small>▼
* [[Мистецтво]] починається з чесності… [[Чесність]] — чеснота митця, але вона — тільки передумова.▼
** <small>«Про чесність і про правду», 1956)</small>▼
* Не мистецтво і не наука побудують [[Україна|Україну]] — а [[зброя]] і труд, політика і зброя. Але поки політика і зброя спрямовані на ідеали провінційності, вони означають тільки марні загибелі кращих людей. І тому сьогодні слово належить мистецтву і науці.▼
** <small> («При битій дорозі», 1948) </small>▼
* Роль мистецтва — може, єдина його справжня роль — показувати людям їх майбутнє.▼
** <small>(«Зустрічі з Заходом», 1950)</small>▼
* Українське відродження XIX сторіччя проходило під знаком [[література|літератури]] й слова. Осередком українськості було слово. Перші парості руху не були політичними.▼
** <small>(«Так було чи так мало бути», 1952)</small>▼
* [[Історія]] не знає ні назавжди встановлених оцінок, ні справедливости.▼
** Юрій Шевельов. З історії незакінченої війни. — Київ: Вид. «Києво-Могилянська академія», 2009. — С. 317.▼
* Коли настане час вписуватися нам у світовий, ну скромніше — у европейський контекст нашого століття, то я, не вагаючися, згадав би, певно, [[Підмогильний Валер'ян Петрович|Валер'яна Підмогильного]], [[Маланюк Євген Филимонович|Євгена Маланюка]], [[Плужник Євген Павлович|Євгена Плужника]], [[Куліш Микола Гурович|Миколу Куліша]], звичайно ж — ранній [[Тичина Павло Григорович|Тичина]]… В повоєнних роках важче, але коли назву [[Тютюнник Григір Михайлович|Григора Тютюнника]], [[Костенко Ліна Василівна|Ліну Костенко]], [[Драч Іван Федорович|Івана Драча]], [[Шевчук Валерій Олександрович|Валерія Шевчука]], [[Стус Василь Семенович|Василя Стуса]], [[Голобородько Василь Іванович|Василя Голобородька]], то не схиблю. Хоча, на кожному з цих, та й інших, сильних імен неодмінно, хотіли б вони цього чи ні, а радянське життя наклало свій відбиток, що тут вже зробиш. До сказаного вище хочу лише обов'язково додати: вихід у світ, навіть на європейському рівні, постане перед [[українська література|українською літературою]] лише з міцною державністю. Це — аксіома. Ніхто не цікавиться літературою чи мистецтвом маловідомих народів.▼
** Юрій Шевельов. З історії незакінченої війни. — Київ: Вид. «Києво-Могилянська академія», 2009. — С. 422–423.▼
* Є місця, відвідання яких сповнюють гордістю за людину, людський дух, навіть якщо ставитися до людини взагалі скептично. Для мене такими місцями буди Акрополь у Греції, Нара в Японії, Тадж Магал в Індії, Ужмаль у Мексіці. [...] До цих належить вистава «Маклени Ґраси». <small>(йдеться про виставу «Маклена Ґраса» за твором [[Куліш Микола Гурович|М. Куліша]], керівник [[Лесь Курбас|Л. Курбас]], глядачем якої був Ю. Шевельов в театрі «Березіль» у Харкові)</small> ▼
** Я, мені, мене... (і довкруги). Спогади [ч. 1 В Україні]. — Харків - Нью-Йорк: М. П. Коць, 2001.▼
{{Q▼
| Цитата = Усі постаті комедії — тільки легкі й дотепні маски, і спроби знайти політичний зміст у комедії тільки позбавляють її головної її прикмети — нечуваної в українському театрі легкости.{{sfn|Не для дітей|1964|с=74}}▼
| Коментар = Про п'єсу [[Куліш Микола Гурович|Миколи Куліша]] «[[Мина Мазайло]]». «Шоста симфонія Миколи Куліша» (розділ 2 «Allegro con grazia. — Мина Мазайло»).}}▼
{{Q
| Цитата = А тим часом український [[театр]] дістав свою найкращу комедію, може свою єдину комедію, якщо властивістю комедії вважати легкість, грайливість, ритмічність, ґрацію на підложжі глибокого, але тільки натякненого змісту.{{sfn|Не для дітей|1964|с=75}}▼
| Цитата = Ні, Куліш не був тієї думки, що українське питання вирішується в хаті Мини Мазайла на Холодній Горі, і то в змаганні сповненого правильних проізношеній віршика «Пахнет сеном над лугами» з таки маленьким, але, Господи, яким же жалісним «Під горою над криницею». Звичайно, час від часу в цьому ґраціозному перегоні масок виблискують колючі політичні репліки, але це тільки той перець, яким присипано традиційну комедію-балет про кружляння без ладу, мети й системи людців, поглинених формою життя, чи то буде всесвітня нумерна система, чи позірність прізвища.{{sfn|Не для дітей|1964|с=74}}▼
| Коментар = Про п'єсу Миколи Куліша «Мина Мазайло». «Шоста симфонія Миколи Куліша» (розділ 2 «Allegro con grazia. — Мина Мазайло»).}}▼
{{Q▼
▲ | Цитата = А тим часом український театр дістав свою найкращу комедію, може свою єдину комедію, якщо властивістю комедії вважати легкість, грайливість, ритмічність, ґрацію на підложжі глибокого, але тільки натякненого змісту.{{sfn|Не для дітей|1964|с=75}}
| Коментар = Про п'єсу Миколи Куліша «Мина Мазайло». «Шоста симфонія Миколи Куліша» (розділ 2 «Allegro con grazia. — Мина Мазайло»).}}
== Д ==
▲* Давно вже сказано дві речі про справжніх учених. Вони не ті, хто все знає. Таких нема. Справжній [[учений]] — той, хто знає, чого не знає. І два — він знає, де шукати… Я б тільки додав — і хто перевіряє цитати.
▲** ''Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 54.''
{{Q
|Цитата = Доба [[бароко]] — одна із золотих діб нашої культури. Архітектурні споруди [[Іван Мазепа|Мазепи]], проповіді того часу, початки театру, різьба й малярство, початки гравюри — лишилися у сторіччях, вони і в наш час впливають на українське [[мистецтво]]. Одначе вони мали свою стелю. Українська культура доби бароко була суто церковна. Культура була при церкві, і [[церква]] означала культуру<ref name="incognita"/>.▼
|Цитата = Це була доба — XVII сторіччя, — коли формувалися національні держави на Заході, але в ідеології панували універсалістичні концепції. [[Київ]], відроджений осередок України, стояв перед очима тогочасного українця другим Єрусалимом. Він був центр церкви, значить — центр культури. Звідти мав возсіяти світ на весь християнський світ. Ворогом були турки, що володіли греками і християнським Близьким Сходом. Знаряддям, я повторюю, знаряддям визвищення другого Єрусалиму — Києва — мала стати Москва. Її військова сила мала здійсняти програму української інтелігенції. Безнастанні заклики до боротьби проти турків і татар у проповідях Ѓалятовського, Барановича і всіх українських проповідників XVII сторіччя, ба навіть і самого Стефана Яворського, — не загальники, як може тепер здатися, і не результат татарських наскоків на Україну, а насамперед вияви цієї універсально-християнської ідеології<ref name="incognita">[http://incognita.day.kyiv.ua/moskva-marosyejka.html Москва, Маросєйка]</ref>.▼
|Коментар = «Москва, Маросєйка», Бостон, 1954}}
== Є ==
▲* Є місця, відвідання яких сповнюють гордістю за людину, людський дух, навіть якщо ставитися до людини взагалі скептично. Для мене такими місцями буди Акрополь у Греції, Нара в Японії, Тадж Магал в Індії, Ужмаль у Мексіці. [...] До цих належить вистава «Маклени Ґраси». <small>(йдеться про виставу «Маклена Ґраса» за твором [[Куліш Микола Гурович|М. Куліша]], керівник [[Лесь Курбас|Л. Курбас]], глядачем якої був Ю. Шевельов в театрі «Березіль» у Харкові)</small>
▲** ''Я, мені, мене... (і довкруги). Спогади [ч. 1 В Україні]. — Харків - Нью-Йорк: М. П. Коць, 2001.''
== І ==
▲* [[Історія]] не знає ні назавжди встановлених оцінок, ні справедливости.
▲** ''Юрій Шевельов. З історії незакінченої війни. — Київ: Вид. «Києво-Могилянська академія», 2009. — С. 317.''
== К ==
▲* Коли настане час вписуватися нам у світовий, ну скромніше — у европейський контекст нашого століття, то я, не вагаючися, згадав би, певно, [[Підмогильний Валер'ян Петрович|Валер'яна Підмогильного]], [[Маланюк Євген Филимонович|Євгена Маланюка]], [[Плужник Євген Павлович|Євгена Плужника]], [[Куліш Микола Гурович|Миколу Куліша]], звичайно ж — ранній [[Тичина Павло Григорович|Тичина]]… В повоєнних роках важче, але коли назву [[Тютюнник Григір Михайлович|Григора Тютюнника]], [[Костенко Ліна Василівна|Ліну Костенко]], [[Драч Іван Федорович|Івана Драча]], [[Шевчук Валерій Олександрович|Валерія Шевчука]], [[Стус Василь Семенович|Василя Стуса]], [[Голобородько Василь Іванович|Василя Голобородька]], то не схиблю. Хоча, на кожному з цих, та й інших, сильних імен неодмінно, хотіли б вони цього чи ні, а радянське життя наклало свій відбиток, що тут вже зробиш. До сказаного вище хочу лише обов'язково додати: вихід у світ, навіть на європейському рівні, постане перед [[українська література|українською літературою]] лише з міцною державністю. Це — аксіома. Ніхто не цікавиться літературою чи мистецтвом маловідомих народів.
▲** ''Юрій Шевельов. З історії незакінченої війни. — Київ: Вид. «Києво-Могилянська академія», 2009. — С. 422–423.''
{{Q
|Цитата = Культурно [[Переяславська рада|Переяслав]] став початком поразки з глибших причин. Культурне завоювання переможеною нацією нації-переможця в принципі можливе. Колись подолана римськими легіонами [[Греція]] завоювала культурно [[Рим]]. Германці в [[Італія|Італії]], [[Франція|Франції]], [[Іспанія|Іспанії]] були культурно завойовані Римом, наслідком чого є сучасні романські народи. Передумовою для культурного завоювання нації-переможця є, одначе, культурна перевага переможеної нації на всьому полі бою, себто в усій [[Культура|культурі]]. Цієї передумови бракувало українській культурі XVII сторіччя<ref name="incognita"/>.
|Коментар = «Москва, Маросєйка», Бостон, 1954}}
== Л ==
▲* Література зберегла нам чисте сяйво найсвітліших українських морально-етичних традицій, але вона нічого не зрозуміла в проблемах свого часу і ніяк не ствердила українства на терезах світової історії.
▲** <small> ''(«Наша сучасність — наше мистецтво», 1947)'' </small>
== М ==
▲* [[Мистецтво]] починається з чесності… [[Чесність]] — чеснота митця, але вона — тільки передумова.
▲** <small>''«Про чесність і про правду», 1956)''</small>
{{Q
|Цитата = [[Москва]] підкреслює «русско-украинские культурные связи». Не будемо їх заперечувати. Вони були і є. Хіба солдати по два боки лінії фронту не пов’язані між собою? Вони зв’язані на [[життя]] і [[смерть]]. [[Історія]] культурних зв’язків між Україною і Росією — це історія великої і ще не закінченої [[Війна|війни]]. Як усяка війна, вона знає наступи і відступи, знає перекинчиків і полонених. Історію цієї війни треба вивчати. Чому б не видати солідну збірку праць про українсько-російські культурні зв’язки як вони були, а не як їх препарує Москва чи наш власний провінціалізм<ref name="incognita"/>?▼
▲|Цитата = Доба [[бароко]] — одна із золотих діб нашої культури. Архітектурні споруди [[Іван Мазепа|Мазепи]], проповіді того часу, початки театру, різьба й малярство, початки гравюри — лишилися у сторіччях, вони і в наш час впливають на українське [[мистецтво]]. Одначе вони мали свою стелю. Українська культура доби бароко була суто церковна. Культура була при церкві, і [[церква]] означала культуру<ref name="incognita"/>.
|Коментар = «Москва, Маросєйка», Бостон, 1954}}
== Н ==
▲* Не мистецтво і не наука побудують [[Україна|Україну]] — а [[зброя]] і труд, політика і зброя. Але поки політика і зброя спрямовані на ідеали провінційності, вони означають тільки марні загибелі кращих людей. І тому сьогодні слово належить мистецтву і науці.
▲** <small> ''(«При битій дорозі», 1948)'' </small>
▲{{Q
▲ | Цитата = Ні, Куліш не був тієї думки, що українське питання вирішується в хаті Мини Мазайла на Холодній Горі, і то в змаганні сповненого правильних проізношеній віршика «Пахнет сеном над лугами» з таки маленьким, але, Господи, яким же жалісним «Під горою над криницею». Звичайно, час від часу в цьому ґраціозному перегоні масок виблискують колючі політичні репліки, але це тільки той перець, яким присипано традиційну комедію-балет про кружляння без ладу, мети й системи людців, поглинених формою життя, чи то буде всесвітня нумерна система, чи позірність прізвища.{{sfn|Не для дітей|1964|с=74}}
▲ | Коментар = Про п'єсу Миколи Куліша «Мина Мазайло». «Шоста симфонія Миколи Куліша» (розділ 2 «Allegro con grazia. — Мина Мазайло»).}}
== П ==
▲* Поняття східнослов'янскої єдності, якщо під ним мається на увазі щось більше, ніж суто географічна близькість, є такою самою метафорою, як «схід» чи «захід» сонця, що згадуються в мові на щодень усупереч науковим поглядам Коперника та Ґалілео Ґалілея, яких ми дотримуємося, стосовно місця Землі в Усесвіті.
▲** <small> («[http://izbornyk.org.ua/shevelov/shev01.htm Історична фонологія української мови]», 1979) </small>
▲* Послідовним можна бути, думаю, тільки в двох випадках. Або все прощаючи і не роблячи, випадок [[Ісус Христос|Ісуса]] і [[Толстой Лев Миколайович|Толстого]] — або все нищачи, все — випадок Торквемади і Єжова. Друге — нормально людське, перше — нормальне в запереченні людського. Усе інше — еклектика й борсання в суперечностях.
▲** ''Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 272.''
== Р ==
▲* Роль мистецтва — може, єдина його справжня роль — показувати людям їх майбутнє.
▲** <small>''(«Зустрічі з Заходом», 1950)''</small>
== С ==
▲* Скептицизм, [[песимізм]], багато років заборонений плід, — тепер модний товар. Не журімось тим. Сказано-бо, що тільки великі нації породжують великих песимістів. Ми породжуємо — значить, ми велика нація.
▲** ''Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 415.''
== Т ==
{{Q
|Цитата = Три страшні вороги українського відродження — Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини — живуть і сьогодні. Запекла [[ненависть]] [[Драгоманов Михайло Петрович|Михайла Драгоманова]] не знищила українського провінціалізму. Запекла ненависть [[Донцов Дмитро Іванович|Дмитра Донцова]] не знищила Москви. Запекла ненависть [[Липинський В'ячеслав Казимирович|В’ячеслава Липинського]] не знищила комплексу Кочубеївщини. Сьогодні вони панують, і вони урочисто справляють ювілей Переяслава<ref name="incognita"/>.
|Коментар = «Москва, Маросєйка», Бостон, 1954}}
== У ==
▲* Українське відродження XIX сторіччя проходило під знаком [[література|літератури]] й слова. Осередком українськості було слово. Перші парості руху не були політичними.
▲** <small>''(«Так було чи так мало бути», 1952)''</small>
{{Q
▲ | Цитата = Усі постаті комедії — тільки легкі й дотепні маски, і спроби знайти політичний зміст у комедії тільки позбавляють її головної її прикмети — нечуваної в українському театрі легкости.{{sfn|Не для дітей|1964|с=74}}
▲|Цитата = [[Москва]] підкреслює «русско-украинские культурные связи». Не будемо їх заперечувати. Вони були і є. Хіба солдати по два боки лінії фронту не пов’язані між собою? Вони зв’язані на [[життя]] і [[смерть]]. [[Історія]] культурних зв’язків між Україною і Росією — це історія великої і ще не закінченої [[Війна|війни]]. Як усяка війна, вона знає наступи і відступи, знає перекинчиків і полонених. Історію цієї війни треба вивчати. Чому б не видати солідну збірку праць про українсько-російські культурні зв’язки як вони були, а не як їх препарує Москва чи наш власний провінціалізм<ref name="incognita"/>?
▲ | Коментар = Про п'єсу [[Куліш Микола Гурович|Миколи Куліша]] «[[Мина Мазайло]]». «Шоста симфонія Миколи Куліша» (розділ 2 «Allegro con grazia. — Мина Мазайло»).}}
== Ц ==
▲{{Q
▲|Цитата = Це була доба — XVII сторіччя, — коли формувалися національні держави на Заході, але в ідеології панували універсалістичні концепції. [[Київ]], відроджений осередок України, стояв перед очима тогочасного українця другим Єрусалимом. Він був центр церкви, значить — центр культури. Звідти мав возсіяти світ на весь християнський світ. Ворогом були турки, що володіли греками і християнським Близьким Сходом. Знаряддям, я повторюю, знаряддям визвищення другого Єрусалиму — Києва — мала стати Москва. Її військова сила мала здійсняти програму української інтелігенції. Безнастанні заклики до боротьби проти турків і татар у проповідях Ѓалятовського, Барановича і всіх українських проповідників XVII сторіччя, ба навіть і самого Стефана Яворського, — не загальники, як може тепер здатися, і не результат татарських наскоків на Україну, а насамперед вияви цієї універсально-християнської ідеології<ref name="incognita">[http://incognita.day.kyiv.ua/moskva-marosyejka.html Москва, Маросєйка]</ref>.
|Коментар = «Москва, Маросєйка», Бостон, 1954}}
| |||