Лідія Шишманова: відмінності між версіями

Вилучено вміст Додано вміст
м вікіфікація
доповнення
 
Рядок 16:
{{Q|Цитата = Мама так часто була хвора! Батько мусив бути усім в нашому емігрантському житті: навіть гувернанткою. Тому-то я можу сказати, що справді була «дідовою дочкою» (як у казках!), бо росла під щоденним впливом мого батька. Він був моїм учителем життя{{sfn|Драгоманов|2012|с=300}}.
|Коментар = Зі споминів про М. Драгоманова}}
{{Q|Цитата = Не раз говорили ми, мандруючи, про соціяльні питання та теорії. Як пригадую тепер, то бачу, що батько ніколи не викладав мені ні одної з тих систем, не вів мене на той або інший шлях. Він звав себе соціялістом у своїх писаннях. Але, як я розумію його самого (з того, що він говорив), його соціялізм — це була загальна тенденція до людської спільності та справедливості. Навпаки, все те, що він називав «догмою», було йому противне. Думати за «катезізисом» він не хотів і не примушував других. [[Свобода]], свобода людської думки й відношень почувалася у його викладах. Він не закривав виглядів на будучність яким-небудь ключем із партійно-доктринерською етикеткою. Здавалось мені, що він думав, що соціяльна наука тільки будується{{sfn|Драгоманов|2012|с=308}}.
|Коментар = Спомини про Михайла Драгоманова (Фрагменти)//Нова Україна (Відень), 1923, № 6}}
{{Q|Цитата = Усю мою молодість він закидував мене книжками: [[Чарлз Дікенс|Діккенс]], Теккерей, [[Вальтер Скотт|Вальтер Скотт]], [[Персі Біші Шеллі|Шеллі]], [[Джордж Гордон Байрон|Байрон]], історики й філософи. [...] Він усе зробив, щоб дати мені те, що він називав «англійським жіночим вихованням», себто привчив мене до самостійності: самій подорожувати, орієнтуватись на пошті і т. д. (тоді серед жінок це рідко траплялось в [[Європа|Європі]]. Він говорив, сміючись: «Жінки домагаються рівноправності, а мало яка вміє здати свій багаж чи знайти дорогу в чужому місті». Я надзвичайно вдячна моєму батькові за це, хоч він мене і тресував маленькою чимало{{sfn|Драгоманов|2012|с=295}}.
|Коментар = Зі споминів про М. Драгоманова}}
{{Q|Цитата = Ще тепер, коли я йду вночі темною та високою алеєю гарним літнім вечором, я викликаю в собі (з яким гарячим почуванням!) постать свого батька, чую його голос, який повчає мене то лагідненько, то гостро (відповідно до настрою й сюжету) і, згадуючи наші [[Подорож|мандрування]] та розмови, я думаю, що взагалі я була занадто маленьким об'єктом для такого вчителя{{sfn|Драгоманов|2012|с=308}}.
|Коментар = Спомини про Михайла Драгоманова (Фрагменти)//Нова Україна (Відень), 1923, № 6}}
{{Q|Цитата = Я звикла звертатися до батька завжди, коли я чого-небудь не знала. Він був справді універсальним лексиконом знання. Я завжди мала мала на устах одну фразу: «N'est-ce pas? Чи це так, батьку?» Двадцять п'ять років минуло від його смерті, але це сонце не погасло в моїм серці (як і у всіх тих, що стояли близько до Драгоманова), і воно ще нас гріє. Часто досить було себе попитати: «А що сказав би на це батько?», і я бачила очима душі своєї його ясні та щирі очі, насмішкуватий склад його уст, і часто цього було досить, щоб це мені показало дорогу в життя{{sfn|Драгоманов|2012|с=300}}...
|Коментар = Зі споминів про М. Драгоманова}}
Рядок 24 ⟶ 28:
 
== Примітки ==
{{reflist|2}}
 
== Джерела ==