Світличний Іван Олексійович: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 26:
* ''...вірую / В однокорінність [[свобода|свободи]] з офірою, / Мудрості з мужністю, серця з добром.
* ''А в мене - тільки [[мова|слово]], Те, що мати / Навчила мене першим вимовляти, / Навчила гідно на устах нести.
==З поезій==
{{Q
| Цитата = Прикро буде, коли в заповітний час
Скажуть мудрі, скажуть красиві
Нам, рокованим, всім:
– А вас не просили <ref>Світличний І. У мене – тільки слово. – Харків: Фоліо, 1994. – 431 с. С. 144</ref>
| Коментар = з поезії під назвою «Шевченко», написаної за ґратами і надісланої у листі до дружини
| Автор =
{{Q
| Цитата = І в серці, непідвладнім злу,
Ношу з собою
Вітчизни славу немалу
І рани болю.
Ношу тягар пекучих правд,
Ганьбу Вітчизни,
Не на показ, не на парад
Патріотизму <ref>Світличний І.О., Світлична Н.О. З живучого племені Дон Кіхотів. Київ :Грамота, 2008. 816 с. С. 454</ref>
| Коментар = з поезії під назвою «Шевченко», написаної за ґратами і надісланої у листі до дружини
| Автор =
== Про Івана Світличного ==
{{Q|Цитата = У всякому разі, в Івана було що послухати і було що почитати. У нього була одна з найкращих приватних бібліотек у Києві, він був не просто книголюб, а книгоман. Його бібліотека могла змагатися, наприклад, з Кочуровою, ще з кількома. Це була добірна бібліотека. Він знався з букіністами, кожного вівтірка і кожної п'ятниці йшов у книгарню «Сяйво», йому там з-під прилавка і не з-під прилавка діставали, що його цікавило. Скрізь він мав замовлення, з усіма розраховувався книжками за всілякі послуги. У кожному разі, бібліотека в нього була дуже добра, і людей, переважно добрих людей, у нього в хаті не бракувало. Приходили, приїздили. Знайомства він заводив легко<ref>[http://museum.khpg.org/index.php?id=1121767765 Світлична Надія Олексіївна]</ref>.
| |||