Куліш Пантелеймон Олександрович: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
Rina.sl (обговорення | внесок) Мітка: Ручний відкіт |
Rina.sl (обговорення | внесок) |
||
Рядок 11:
| Автор =
| Оригінал = }}
* - Скажи менi , як же ти можеш глядячи смертi в очi ще й жартувати ?
: - Та хiба все наше життя не жарти ?
* А дівочому серцю що і молоденька [[краса]], що і козацька [[слава]], коли до неї [[козак]] не горнеться?
* А собi думав що я смичок , а всi люди то скрипка , як смикну а вони й заграють ! Як наче не живу , а весiлля справляю !
* А тим часом дбаймо про свою словесну автономію, творімо свою автономічну будучину, знаймо добре, що ми в себе дома, серед своєї рідної сім'ї, у своїй рідній хаті, що нам ніхто її не дасть, ніхто не відійме, ніхто ж і не обогріє та й не освітить її так, як ми самі.
* Адам був [[чоловік]] не нашого брата, та й той спіткнувсь на Єву!
* Адже пристрасть засліплює зір, А бажання - се ж чари, Плодить оку і світ, і богів, Як пустиннії мари.
* Бистра річка — [[життя]] моє, Широка-глибока... Плавле-тоне на тій річці Душа одинока.
* Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся.
* В нас над усе - [[честь]] і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топтала. Про славу думає лицар, а не про те, щоб ціла була голова на плечах. Не сьогодні, дак завтра поляже вона, як од вітру на степу трава; а слава ніколи не вмре, не поляже, лицарство козацьке всякому розкаже!
* Вам жизнь іздається казнає-чим. Хата, піч, подушки - ото вам і все щастя. А козакові поле не поле, море не море, щоб ізнайти долю. Козацька доля в Бога на колінах. Туди і рветься наша душа...
* Весело й тяжко згадувати нам тебе, старий наш діду Києве! Бо й велика слава не раз тебе осіяла, і великії злигодні на тебе з усіх боків збирались ... Скілько-то князів, лицарства і гетьманів добуло, воюючи за тебе, слави; скілько-то на твоїх вулицях, на тих старосвітських стогнах, на валах і церковних цвинтарях пролито крові християнської! Уже про тих Олегів, про тих Святославів, про тії ясири половецькії нічого й згадувати. Ту славу, тії злигодні вибила нам із голови безбожна татарва, як уломився Батий у твої Золоті ворота. Буде з нас і недавніх споминок про твою руїну.
* Відродження духу народного в діяльності невеликої верхньої верстви залежить від близькості цієї верстви до маси й любові до неї.
* Віщуванням новим Серце моє б'ється, — Через край із серця Рідне слово ллється...
* Воскреснеш, нене, встанеш з домовини... Тебе я словом правди привітаю, І розіллється слава України По всій вселенній, од краю до краю.
* [[Гора]] з горою не зійдеться, а чоловік з чоловіком зійдеться.
* Два коти в одному мішку не помиряться...
* Дивляться на Божий мир із бочки, тільки не з порожньої, як той Діоген, а по шию в горілці.
* Дівка, кажуть, як верба: де посади, там і прийметься.
* Дожились вражі сини до порожніх кишень, то й заводять між народом трусу, щоб під каламутний час людським добром наживатись.
* Доля звичайно тих найвище підносить, кого думає найнижче зіпхнути. Не гордуй бідними, не гордуй низькими, не гордуй робучими, боярине, бо хто ще знає, до котрої хто криниці прийде воду пити!
* Душа в чоловіка одна, що в козака, що в жінки: занапастивши її, другої не добудеш.
* Єсть нерушимий закон правди в душі у всякого поета; не здолає поет самохіть підняться вгору душею: підіймає його дух його плем'я.
* Єсть у світі правда чиста, І добро, і воля - Іззивай їх, моя думо, На ріднеє поле.
* Живу я розумом, а серце тихо спить.
* Жіноча річ коло печі, а нам, козакам, чарка та шабля.
* Змовчана правда краща од голосної брехні.
* І то ж бо правда, що коли будеш укупі з тим, кого любиш, то день так швидко пробіжить, як часиночка.
* І чужі ми чужениці В рідній Україні, Як пташина без гніздечка На німій руїні.
* Із того часу всі в нас поділились на живих і мертвих, та й довго ще ділитимуться.
* Їсте, п'єте, спите і любите Вкраїну... Як не любить її, безсудницю, коли за те, за те одно, що вміли гнути спину перед ледачими людьми, як і самі, діди, батьки та й ви з синками та дочками постали значними людьми або й панками!
* Коли в нас заведеться [[добро]], то й москалю буде лучче.
* Коли взявсь брехати по-собачи, то й пропадеш, як [[собака]]!
* Колико-то гробів, а всі ж то тії люде жили на світі, і всі пішли на суд перед бога! Скоро й ми підем, де батьки і діди наші.
* Лучче мені проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного!
* Мабуть, вас няньки вже змалечку загодовують такою кашею, щоб і з сивим волосом не перестав чоловік липнути до баб!
* Мало чого не буває, що п'яний співає!
* Малоросійські простолюдини на питання „звідки ви?“ будуть відповідати „з такої-то губернії“; але на питання „Хто ви? Який народ?“ не знайдуть іншої відповіді, як тільки: „Люде, так собі народ та й годі“. „Ви русскіє? — Ні. — Хохли? — Якії ж ми хохли? (Хохол — слово лайливе, і вони його відкидають). — Малоросіяни? — Що то за маросияне? Нам його й вимовить трудно“ (Малоросіянин — слово книжне і вони його не знають). Словом, земляки наші, даючи називати себе Руссю, Черкасами, чим завгодно, самі себе називають тільки людьми і не присвоюють собі ніякого власного імені…
* Моя хата скраю, я нічого не знаю.
* Нас послано тільки пророкувати воскресення мертвих і будить сонних. Се наше діло.
* Не можна, мабуть, інше, як тілько горем да бідою, довести людей до розуму.
* Нерівними на світ народжаємося, а рівними вмираємо!
* Ні, вже, мабуть, шкода перемішувати тісто, вийнявши з печі! Яке посадили, так і спечеться.
* Оживить живеє слово Рідну Україну.
* Отак-то завсегда доводиться нам там честь да слава! Збоку дивляться люде, дивуються, що блищить, сіяє, а в серце ніхто не загляне. Тут день і ніч мізкуєш розумом, не знаючи спочинку, а тут під боком гадюки сичать і на твою душу чигають.
* Перевелись тепер лицарі в Січі: зерно висіялось за війну, а в кошу осталась сама полова.
* Погано було за ляхів, та вже ж і наші гуляють не в свою голову!
* Поки ляхи да недоляшки душили Україну, туди втікав щонайкращий люд з городів; а тепер хто йде на Запорожже? Або гольтяпака, або злодюга, що боїться шибениці, або дармоїд, що не звик заробляти собі насущного хліба. Сидять там окаяннії в Січі да тілько п'янствують, а очортіє горілку пити, так і їде в городи да тут і величається, як порося на орчику.
* Простолюдин наш, за всієї байдужості до того, що нині перед ним діється, надзвичайно схильний мріяти й часто з нічев'я добуває дивовижні надії: новий доказ юности племені, яке передчуває краще життя попереду.
* Путнього не скажеш, прилипнувши до баби.
* Рідко, може, єсть на Вкраїні добра людина, щоб ізжила вік, да не була ні разу в Києві.
* Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся. Тоді з вас будуть люди як слід, тоді з вас буде громада шановна і вже на таку громаду ніхто своєї лапи не положить.
* Святе слово – рідна мати; Єсть іще святиня, Вища, Богові миліша – Рідная Вкраїна.
* Се вже так завсегда буває, що скоро чоловік зробить добре діло, то сатана, не за хлібом його згадуючи, і підсуне іскушеніє...
* Сі баби ніяк не збагнуть, шо сьогодні можна з чоловіком рубатись на всі застави, а завтра гуляти в купі по-батерськи. Не знать як дивляться на божий світ. Сказано — баби.
* Сказано - козаки: байдуже їм про жінок, як заходяться з військовими речами.
* Слави треба мирові, а не тому, хто славен? Мир нехай навчається добру, слухаючи, як оддавали жизнь за людське благо; а славному слава у бога!
* Сьогодні пан, а завтра пропав.
* Так нема ніде правди? Ні в своїх, ні в чужих?
* Так-то усе те лихо минулось, мов приснилось. Яке-то воно страшне усякому здавалось! А от же, як не божа воля, то їх і не зачепило. Се так, як от інколи схопиться заверюха — громом гримить, вітром бурхає, світу божого не видно; поламле старе дерево, пови-ворочує з коріннєм дуби й берези; а чому указав господь рости й цвісти, те й останеться, і красується весело да пишно, мов ізроду й хуртовини не бачило.
* [[Тіло]] потішається, як чоловік зап`є, а душа погибає; от і все.
* Тяжко жить на світі, а хочеться жить.
* У нас, панове, наука своя, тисячолітня: вона навчила нас більше слухати праведного Слова Божого, аніж лукавої панської мови.
* Уже коли рвати, то рви, не дьоргавши!
* Уже пора нам знати, що нема там добра, де нема правди.
* Усяке [[багатство]], усяка слава - усе воно суєта суєт; і шабля, й булава з бунчуком, і горностайова кирея поляжуть колись поруч із мертвими кістками.
* Хіба ж уся жизнь наша не жарти? Помаже по губах медом, ти думаєш: от тут-то щастє! Аж глянеш - усе одна омана!
* Хоч греблі гати, хоч мости мости, вода прорветься: ні порадою, ні силою не переможеш нашого товариства. Лучче пливи, куди вода несе...
* Чи все ж те розумом збагнути, Що дасться серцеві відчути?
* Як споглянеш на дівоцьку вроду, то здасться тобі, що вже ні на землі, ні на небі нема нікого кращого<ref>https://takequotes.com/ua/author/panteleimonkulish</ref>.
== Цитати з творів ==
| |||