Коцюбинська Михайлина Хомівна: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
м шаблон |
#SheSaid доповнення, #StandWithUkraine, #WeAreAllUkrainians, #StopThe War, #StandTogether |
||
Рядок 25:
{{Q|Цитата = Ми ще на роздоріжжі, все руйнується в нас на очах. Як у «[[Соляріс|Солярісі]]»: жива матерія дійсності дихає, творячи химерні форми – іноді потворні, іноді просто незвичні й не відразу збагненні<ref name="ji-magazine"/>.}}
{{Q|Цитата = Відчуваю голоси сьогоднішнього дня, клекотіння жорстокого світу, що огортає нас. Терпеливо зношу нотки епатажу й гримаси прилюдного позбавлення цноти, бо розумію, що – наболіло, набридло бути в рамках дозованого й дозволеного. Вабить щирість і відкритість, розкутість думки, широкі культурні обрії, самозрозуміла вписаність у світовий художній і філософський контекст (чого нам завжди бракувало)<ref name="ji-magazine"/>.}}
== Про Михайлину Коцюбинську ==
{{Q|Цитата = Михайлина Коцюбинська визначилася як особистість у романтичний період шістдесятництва. Вона символізувала спадковість української інтелектуальної традиції, зв'язок тих наших поколінь, між якими руйнівна історія силувалася вирити глибоку прірву. Рафінований літературознавець, вона жила і глибокими громадянськими почуваннями. У багаторічному протистоянні тоталітарній системі виявила твердість і витримку. Водночас залишатися собою означало для неї постійно розвиватися, професійно зростати (за найтяжчих умов), не піддаватися догматизмові, поборювати те «патріотичне» спрощенство, яке вона зневажливо називала «одноклітинністю»<ref name="krytyka">{{стаття| автор= Оля Гнатюк, Мирослав Маринович, Євген Сверстюк, Ольга Кочерга, Іван Дзюба, Леонід Плющ.| заголовок = «Пам’яті Михайлини Коцюбинської»|посилання = https://krytyka.com/ua/articles/pamyati-mykhaylyny-kotsyubynskoyi| видання = Часопис «Критика»| місце = Київ| рік = 2011| номер = 1–2(159–160)| сторінки= 40–43| isbn= }}</ref>.
|Коментар = Зі статті «Пам’яті Михайлини Коцюбинської», січень 2011 р.
|Оригінал =
|Автор = [[Дзюба Іван Михайлович|Іван Дзюба]]}}
{{Q|Цитата = У російських дисидентів символом мужности була спроможність «вийти на площу» й публічно заявити свій протест. В історії українського дисидентства таким знаковим символом виявилася спроможність «демонстративно встати», коли лунає заклик заманіфестувати свій протест проти дій влади. У той знаменний день 4 вересня 1965 року у тому знаменному київському кінотеатрі «Україна» на заклик Івана Дзюби Михайлина Коцюбинська сміливо ''встала'' – і відтоді залишилася серед українців символом ''прямостояння''<ref name="krytyka"/>.
|Коментар = Зі статті «Пам’яті Михайлини Коцюбинської», січень 2011 р.
|Оригінал =
|Автор = [[Маринович Мирослав Франкович|Мирослав Маринович]]}}
== Примітки ==
| |||