Грабович Григорій Юлійович: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
доповнення |
м вікіфікація |
||
Рядок 12:
{{Q|Цитата = Кожна спільнота має право і потребу знати про себе, цінувати те, що є позитивне, захищати свої Богом дані права. Наприклад, мову, національні надбання, національну колективну пам'ять. Тим більше враховуючи теперішню глобальну екосистему, де постійно гинуть мови. Де культури нівечаться через глобалізм. Треба зберігати різноманітність людських суспільств, а не думати концепціями злиття<ref name="detector">[https://ms.detector.media/profstandarti/post/6070/2012-10-01-grygoriy-grabovych-yakisni-media-v-ukraini-degraduvaly/ Григорій Грабович: «Якісні медіа в Україні деградували»]</ref>.}}
{{Q|Цитата = Колись нас хотіли злити в один радянський народ – крипторосійський. І сьогодні навіть після стількох років незалежності так важко зберігати елементарні речі. Бо люди ще не мають упевненості, що потрібно вивчати і берегти українську мову<ref name="detector"/>.}}
{{Q|Цитата = Ми маємо державу, аби вона вповні виконувала всі функції. Звичайно, треба робити військо якнайефективнішим, але саме [[культура]] є ядром, навколо якого будується [[Національна ідентичність|ідентичність]]. Якщо Україна стане винятково бізнес-проектом, вона втратить сенс<ref name="litakcent"/>.}}
{{Q|Цитата = Ми не повинні думати, що Україна – унікальна. Вона є частиною світу. У світі багато цікавого і дикого відбувається водночас. Біда в тому, що українська ситуація така погана, бо основні процеси ще не завершені. Об'єктивно можна казати, як вважають деякі західні аналітики, що Україна як держава ще не відбулася. На жаль, українська нація також подекуди ще не відбулася. Я б не казав, що це є failed nation — суцільно незавершена нація. Але її стан дуже незадовільний, якщо порівнювати з поляками, чехами, угорцями. Суспільству (бо нація передусім втілюється в суспільстві) бракує елементарного – інституцій, які могли би спонукати медії бути якіснішими<ref name="detector"/>.}}
{{Q|Цитата = Розпад [[Нью-Йоркська група|Нью-йоркської групи]] десь в середині 1970-х років не породив вакууму або тиші. Голоси й далі лунали, тексти — хоч і не так часто — творилися, але відчуття центру, а з ним і певної життєвості у літературному кліматі, зникло. Та фаза еміграційної поезії, що настала після розпаду Нью-йоркської групи з кінцем 1970-х й тривала десь до половини 1980-х років, позначена набагато слабшим літературним життям і щораз більшим розпорошенням<ref>[http://litopys.org.ua/hrabo/hr23.htm Голоси української еміграційної поезії]</ref>.
| |||