Нечуй-Левицький Іван Семенович: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
доповнення |
доповнення |
||
Рядок 11:
{{Q|Цитата = Язик Ломоносова, Державіна, [[Сковорода Григорій Савич|Сковороди]], Прокоповича (в драмі «Милость Божія»), Іосифа Левицького, Лісенецького дуже похожий, тільки в великоруських клясичних писальників він чим далі, тим більше набирається народних великоруських слів, в українських – він мішається з народними українськими словами. Нема нічого дивного, коли твори Ломоносова й Державіна могли читати на Україні і навіть в Галичині: вони ні духом, ні язиком не були зовсім незрозумілі на Україні, бо й на Україні ще писали давнім церковним мало реформованим язиком, а в Галичині стара святоюрська партія й досі пише церковно-бурсацьким язиком, на котрий і собаки брехали б з переляку, якби хоч трохи тямили в літературі<ref name="utoronto"/>.}}
{{Q|Цитата = В перших десятках XIX віку ми бачимо якусь вавілонську мішанину прямування й мови в великоруській літературі під напливом європейських літератур. [...] [[Пушкін Олександр Сергійович|Пушкін]] та [[Лермонтов Михайло Юрійович|Лермонтов]] копірують [[Джордж Гордон Байрон|Байронового]] «Чайльд-Гарольда» та «Манфреда» і вносять півреалізм в літературу. В той таки час геніяльний українець [[Гоголь Микола Васильович|Гоголь]], почавши з народно-романтичних повісток з українського народного та давнього козацького бита, закладає нову школу, зовсім реальну, і наводить великоруську літературу «Вечорами на хуторі» на народну й національну стежку. Всі ці літературні течії пливуть паралельно одна при другій, змагаються, борються, доки Гоголь не засліпив своїм [[талант]]ом і клясицизму і романтизму і не заклав нової реальної та національної великоруської літературної школи. Ся вся література поплила на Україну: її потягла за собою великоруська школа на Україні<ref name="utoronto"/>.}}
{{Q|Цитата = А тим часом на Україні од самого початку XIX віку почалася вже [[українська література]]. В 1798 році вже вийшли пісні «[[Енеїда (Котляревський)|Енеїди]]» [[Котляревський Іван Петрович|Котляревського]]. Князь Цертелев, Максимович, Лукашевич видали народні українські пісні. Коло 1820 року Котляревський видав «[[Наталка Полтавка|Наталку Полтавку]]» та «Москаля-чарівника». За Котляревським виступив [[Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович|Квітка]], [[Гулак-Артемовський Петро Петрович|Гулак-Артемовський]], [[Гребінка Євген Павлович|Гребінка]], [[Куліш Пантелеймон Олександрович|Куліш]], [[Костомаров Микола Іванович|Костомаров]], а далі геніяльний [[Шевченко Тарас Григорович|Шевченко]]. В Галичині, де не було великоруської літератури, українська література розвивалася самостійніше й нормальніше: там стара партія держалася схоластично-клясичного прямування старої Київської академії, а в паралелі з нею од 1837 року виступила нова українська школа в особі [[Шашкевич Маркіян Семенович|Маркіяна Шашкевича]], що почав писати чистим народним українським язиком<ref name="utoronto"/>.}}
{{Q|Цитата = Перший принцип кожної нової літератури – то принцип '''реальности'''. Реалізм чи натуралізм в літературі потребує, щоб література була одкидом правдивої, реальної жизни, похожим на одкид берега в воді, з городом, чи з селом, з лісами, горами і всіми предметами, котрі знаходяться на землі. Реальна література повинна бути [[дзеркало]]м, в котрому б одсвічувалась правдива жизнь, хоч і тонка, похожа на мрію, як самий одсвіт. Ми далеко стоїмо од того ультрареального погляду на літературу, котрий запанував недавно в великоруській літературі, од часу критичних творів Писарева, що література повинна бути простою копією натури, простою фотографією, та й годі<ref name="utoronto"/>.}}
{{Q|Цитата = Коли писальник хоч трошки чує себе українським громадянином, часткою українського народу й українського громадянства, він повинен мати за святу повинність одсвічувати в своїй фантазії, в свойому серці ту громаду, що роїться кругом його, радіти її [[Радість|радістю]], плакати її [[Сльози|слізьми]], а не перелазити в чужі городи і підставляти свою [[Душа|душу]] під картини чужої, неукраїнської жизні. Український писальник не повинен клопотатись, що йому буде мало роботи на Україні. Українська жизнь – то непочатий рудник, що лежить десь під землею, хоч за його вже брались і такі високі таланти, як Шевченко; то безконечний матеріял, що тільки ще жде робітників, цілих шкіл робітників на літературному полі<ref name="utoronto"/>.}}
== Про Нечуя-Левицького ==
| |||