Українські народні пісні: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
доповнення |
доповнення |
||
Рядок 6:
== Цитати ==
{{Q|Цитата = В
|Коментар = З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини (Сьогочасне літературне прямування)».
|Оригінал =
|Автор = [[Нечуй-Левицький Іван Семенович|Іван Нечуй-Левицький]]}}
{{Q|Цитата = В ліричних піснях дівоче кохання вільне, як пташка в небі: його не можна ні купити, ні задарити. Дівчина вибирає собі парубка, як парубок дівчину. Недурно ж на Україні в народі ходить давній переказ, що колись дівчата самі сватались за парубків: кажуть, що дівчина було прийде в хату, де вона назнає собі парубка, покладе хліб на столі і сяде на лаві. То був знак, що вона хоче заручитись з господарським сином. Як до неї господар не промовляв і слова, то був знак, що його син не хоче женитись з нею, але кажуть, що люди мали за гріх давати гарбуза дівчині (Канев. пов., Стеблів)<ref name="utoronto"/>.
|Коментар = З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини (Сьогочасне літературне прямування)».
|Оригінал =
|Автор = Іван Нечуй-Левицький}}
{{Q|Цитата = Вся українська [[природа]], всі рослини й [[Птахи|птиці]] служать в народних піснях і в живій розмові поетичними символами. Кучерявий дуб – то веселий парубок; червона калина, висока тополя, вишня та черешня – то дівчина; порубана калина – то дівчина, що вийшла заміж. Голубка воркує – то дівчина співає, голубка гуде – то дівчина сумує; зозуля кує – то дівчина плаче. Голуби в парі, качки на ставочку – то щасливе кохання, вихід заміж за милого. Важка хода лебедів та гусей по воді – то гірка жизнь із нелюбом. [[Орел]], що високо літає, вороний кінь, що в полі виграває, злучається з такими випадками в жизні [[Козаки|козака]], коли він сидить в неволі і завидує широкій волі. Ясна [[зоря]], ясне [[сонце]] – служать символом дівочої краси; повний [[Місяць (супутник)|місяць]] – то парубоча краса<ref name="utoronto"/>.
|Коментар = З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини (Сьогочасне літературне прямування)».
|Оригінал =
|Автор = Іван Нечуй-Левицький}}
{{Q|Цитата = В українській книжній поезії народна пісня зразу лягла в основу, як пишний ориґінал. [[Шевченко Тарас Григорович|Шевченко]] в своїх творах поклав в основі народну пісню і підняв народну поезію високо, не зміняючи ні на кришку ні її форми, ні вмісту, так що Еміль Дюран в журналі "Revue de deux mondes" призначує Шевченкові таку роль, відносно до українських народних козацьких та гайдамацьких пісень, яку мав [[Гомер]] для грецьких народних героїчних поем; Шевченко, як каже Дюран, зумів зібрати й скупити народний епос і повести його далі в щиро народному дусі. Хто перший раз брав у руки Шевченка, той помилявся, думаючи, що то народні пісні. Більше бути народним поетом вже нема куди<ref name="utoronto"/>!
|Коментар = З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини (Сьогочасне літературне прямування)».
|Оригінал =
|Автор = Іван Нечуй-Левицький}}
{{Q|Цитата = Гарний парубок обписується в піснях, як [[дуб]] кучерявий, як зелений байрак; в його лице рум'яне, вуси чорні, чуб, як барвінок, він рівний, як хвоїна, стрибкий, як живчик, як живе срібло, повний, як огірочок, чорнявий, як чорнобровець, гарний, як гвоздик, кучерявий, як васильок, як любисток, як барвінок, гарний, як повний місяць; як гляне соколом, орлом, то в дівчини серце в'яне, а на дівчині вінок цвіте<ref name="utoronto"/>.
|Коментар = З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини (Сьогочасне літературне прямування)».
|Оригінал =
|Автор = Іван Нечуй-Левицький}}
{{Q|Цитата = Найзначніша прикмета української народної поезії – то глибоке чуття, котре проходить через кожну народну пісню і зачіпає в серці глибоку думу, піднімає тиху задуму, але не безвихідне горе, що не має жодної надії. Та глибока душевність дуже виразно одбилась в Шевченкових творах. Естетичність українських пісень, а найбільше дівочих та жіночих, така висока, неначе їх складала натура не простого сільського мужика, а натура просвічена, з великим естетичним смаком<ref name="utoronto"/>.
|Коментар = З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини (Сьогочасне літературне прямування)».
|Оригінал =
|Автор = Іван Нечуй-Левицький}}
{{Q|Цитата = [[Українська література]] виявила в собі національний український [[дух]] та [[характер]]: широку гарячу [[Фантазія|фантазію]], глибоке ніжне [[Серце|серце]], тиху задуму, [[сміх]] зі [[Сльози|слізьми]], [[гумор]]. Все се виявилось в народних українських піснях, в їх мотивах, зачіпаючих самі глибокі струни серця. Такі національні психічні прикмети ясно і виразно виявились в творах національного українського поета Шевченка, в котрого, окрім фантазії, кожна стрічка, кожне слово ніби обмочене в чуття, ніби тільки що вилинуло з самої глибині серця<ref name="utoronto"/>.
|Коментар = З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини (Сьогочасне літературне прямування)».
|Оригінал =
|Автор = Іван Нечуй-Левицький}}
{{Q|Цитата = Українська народна муза ніколи не підбирає епітетів та синонімів неґраціозних, навіть в річах простих, буденних, не тільки в делікатних; ніколи не дозволить собі сказати, наприклад, про соловейка або про дівчину, такими словами, як каже великоруська народна пісня: «Уж ты глупенький, нерозумненький дурак соловейко!» або: «Уж ты пьяница, пьяница, душа красная девица!»
("Быт русск. нар." Терещенка, л. 252)<ref name="utoronto"/>.
|Коментар = З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини (Сьогочасне літературне прямування)».
|Оригінал =
|Автор = Іван Нечуй-Левицький}}
{{Q|Цитата = Шум діброви, гудіння бору, шум темної хмари, широка пустиня моря служить в піснях символами великого [[Горе|горя]], а тихий шелест листу в лісі назначує людський поговір, людську славу. Зелений гай, літня дощова хмара, невеличка річка з бродом, ставок служать символами світлого становища людської душі, [[Радість|радости]], [[Любов|кохання]]. Сади в цвіту – то щасливе кохання, сади без цвіту або з опавшим цвітом – то нещасливе кохання. Широкий степ, широке [[море]] часто бувають в піснях символами волі. Нещаслива, трудна [[Життя|жизнь]], нещасливе кохання часто описується в піснях в образі перепливання бистрої річки або потопання в Дунаї, тоді як човник та весельце стрічаються там, де говориться про щасливе женихання та про кохання. Похилене од вітру [[дерево]] назначує журбу, пряме дерево – веселість<ref name="utoronto"/>.
|Коментар = З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини (Сьогочасне літературне прямування)».
|Оригінал =
| |||