Галичина: відмінності між версіями

Вилучено вміст Додано вміст
доповнення, оформлення
 
Рядок 12:
Не забувайте, що ми досі в Галичині жили з національного погляду крайнє ненормальним життям. Велика більшість нашої нації лежала безсильна, закнебльована, а ми, маленька частина, мали свободу рухів і слова. І нам іноді здавалося, що ми — вся українська нація, що ми її чільні ряди, її репрезентанти перед світом. Тепер, коли на російській Україні не сьогодні то завтра повстануть десятки таких центрів, якими тепер являються Львів та Чернівці, ся наша передова роля скінчилася. Ми мусимо почувати себе не піонерами, але рядовими в великім ряді і не сміємо своїх дрібних, локальних справ виставляти як справи всенародні, своїх дрібних персональних амбіцій висувати на першу лінію загального інтересу.
| Автор = [[Іван Франко]], «[http://www.ji.lviv.ua/n23texts/franko.htm Одвертий лист до галицької української молодежі]» написаний 1905 року з нагоди революції у Росії; вперше опубліковано в «Літературно-Науковому Віснику»)}}
 
{{Q|Цитата = Від 1452 р. , себто від смерти останнього самостійного князя на Україні Свидриґелла, аж до 1649 року, коли [[Богдан Хмельницький]] відділив від Польщі Україну по ріку Случ на Волині, Галичина вкупі з цілим українським та білоруським плем'ям належала до польської держави і мала однакову долю з ним. Перебули вони вкупі усяке історичне лихоліття: і Люблінську унію в 1569 р. , і [[Берестейська унія|Берестську церковну унію]] 1596 р. , і лихоліття єзуїтське, і польське державне, і пансько-шляхетське, і навіть панщину, з тією тільки відміною, що до Люблінської унії 1569 року Україна та Біла Русь мали ще деякі рештки автономного права, котрі здержували натиск полонізації та покатоличення<ref>[http://sites.utoronto.ca/elul/Nechui/Ukrainstvo/ukrainstvo07.NaPozvakh-1.html Іван Нечуй-Левицький. Українство на літературних позвах з Московщиною]</ref>.
|Коментар = З трактату «Українство на літературних позвах з Московщиною»
|Оригінал =
|Автор = [[Нечуй-Левицький Іван Семенович|Іван Нечуй-Левицький]]}}
 
{{Q
Рядок 20 ⟶ 25:
| Цитата = Ми, галичани, це не плем'я геніїв і героїв, але плем'я організованої пересічі.<ref>[http://www.ji.lviv.ua/n6texts/shlemkev.htm Галичанство (Фрагменти)]</ref>
| Автор = [[Шлемкевич Микола Іванович|Микола Шлемкевич]]}}
 
{{Q
| Цитата = Галичина у шістдесятих завдяки своїй близькості до західних кордонів, впливу Європи і, зокрема, Польщі, завдяки родинним зв'язкам галичан зі Штатами і Канадою, завдяки нетривалому, у порівнянні зі східними територіями України перебуванню у складі тоталітарного совка, і, нарешті, завдяки міцним традиціям сімейним, моральним, релігійним і українофільським була регіоном вільнодумства, який вважався Москвою найнебезпечнішим і піддавався шаленому ідеологічному тиску. Незважаючи на це, а може і завдяки цьому, у нормальної львівської молоді шістдесятих виробилась стійка алергія до всього совдепівського, повне несприйняття совкового фальшу, починаючи з піонерських і комсомольських зборів і закінчуючи піснями Кобзона. Західна рок-музика, крім своєї мистецької цінності, мала ще й потужний протестний елемент. У ті часи було багато молодих людей, котрі могли зіграти на гітарі і заспівати «Yesterday» і знали напам'ять Шевченкову «Розриту могилу». [http://postup.brama.com/000606/97_15_1.html]
| Автор = Ілько Лемко, львівський музикант і публіцист}}
 
{{Q
| Цитата = Галичина — прикордонна австрійська провінція, за яку впродовж [[Франко Іван Якович|Франкового]] життя (1856–1916) точилося гостре протиборство між Габсбурґами та Романовими — була також об'єктом особ­ливих сподівань українського, польського, єврейського та російського націоналізмів. Жодні зірки на небі не могли вказати на підсумок їхніх змагань. Усе було неясним і великою мірою залежало від випадковостей — як і личить націотворенню на пограниччі.<ref>Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856–1886). — Київ: Критика, 2006. — С. 12. — ISBN 966-7679-96-9</ref>
| Коментар = «Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856–1886)».
| Автор = [[Грицак Ярослав Йосипович|Ярослав Грицак]]}}
{{Q
| Цитата = Галичани — волелюбні. Адже Галичина настільки часто переходила з одних рук в інші, що в людей сформувалося уявлення про нетривкість зовнішнього панування і тимчасовість будь­-якої окупації, звідси і закладена в крові волелюбність.<ref>[https://www.umoloda.kiev.ua/number/2211/171/78695/ Дві України в одній сім'ї] // Україна молода — Переглянуто: 1 січня 2022</ref>
| Коментар =
| Автор = [[Жук Ігор Теодорович|Ігор Жук]]}}
 
=== З п'єси [[Куліш Микола Гурович|Миколи Куліша]] «[[Мина Мазайло]] ===
{{Q
| Цитата = Галичина — наша, українська земля, і галичани — наші брати українці, яких одірвали од нас, а нас од них…<ref>Куліш М. Твори: в 2 т. — Київ: Дніпро, 1990. — Т. 2. — С. 140. — ISBN 5-308-00654-7</ref>
| Коментар = [[Куліш Микола Гурович|Микола Куліш]] «[[Мина Мазайло]]» (третя дія, 7).
| Автор = Мокій Мазайло}}
{{Q
Рядок 37 ⟶ 57:
'''Тьотя Мотя:''' Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте… Так он вони хто, ваші українці! Тепера я розумію, що таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так?
'''Дядько Тарас:''' Зрозуміла, слава тобі господи, та, жаль тільки, задом…<ref>Куліш М. Твори: в 2 т. — Київ: Дніпро, 1990. — Т. 2. — С. 138-139. — ISBN 5-308-00654-7</ref>
| Коментар = Микола Куліш «Мина Мазайло» (третя дія, 7).}}<br/>
{{Q
| Цитата = Галичина у шістдесятих завдяки своїй близькості до західних кордонів, впливу Європи і, зокрема, Польщі, завдяки родинним зв'язкам галичан зі Штатами і Канадою, завдяки нетривалому, у порівнянні зі східними територіями України перебуванню у складі тоталітарного совка, і, нарешті, завдяки міцним традиціям сімейним, моральним, релігійним і українофільським була регіоном вільнодумства, який вважався Москвою найнебезпечнішим і піддавався шаленому ідеологічному тиску. Незважаючи на це, а може і завдяки цьому, у нормальної львівської молоді шістдесятих виробилась стійка алергія до всього совдепівського, повне несприйняття совкового фальшу, починаючи з піонерських і комсомольських зборів і закінчуючи піснями Кобзона. Західна рок-музика, крім своєї мистецької цінності, мала ще й потужний протестний елемент. У ті часи було багато молодих людей, котрі могли зіграти на гітарі і заспівати «Yesterday» і знали напам'ять Шевченкову «Розриту могилу». [http://postup.brama.com/000606/97_15_1.html]
| Автор = Ілько Лемко, львівський музикант і публіцист}}
 
{{Пропаганда|1}}
{{Q
| Цитата = …галичани практично не мають нічого спільного з народом Великої України ні в ментальному, ні в конфесійному, ні в лінгвістичному, ні в політичному плані. У нас різні вороги і різні союзники. Більш того, наші союзники і навіть брати — їхні вороги, а їхні «герої» ([[Степан Бандера|Бандера]], [[Шухевич Роман Йосипович|Шухевич]]) для нас — вбивці, зрадники і помічники гітлерівських катів.
Рядок 47 ⟶ 65:
| Коментар =
| Оригінал = …галичане практически не имеют ничего общего с народом Великой Украины ни в ментальном, ни в конфессиональном, ни в лингвистическом, ни в политическом плане. У нас разные враги и разные союзники. Более того, наши союзники и даже братья — их враги, а их «герои» (Бандера, Шухевич) для нас — убийцы, предатели и пособники гитлеровских палачей.<ref>[http://vlasti.net/news/61077 От Риббентропа до майдана. Парадоксальные последствия сталинской внешней политики]</ref>}}
 
{{Q
| Цитата = Лише в Галичині, турботливо зачищеній в 1941–1944 роках есесівцями та їх підручними з ОУН-УПА від «неукраїнського елементу», багатовіковий толерантний симбіоз сільського та міського населення був зруйнований. На зміну польській культурній еліті Львова прийшли казкові «укри» з полонин, в наші часи навіть примудрившись записати себе в козаки. Тільки в цьому регіоні, де лише в першій половині двадцятого століття вчорашні лакеї навчились мити руки та пити «панський напій»&nbsp;— каву, досі не знають, що російські сусіди познайомились з цим напоєм, і з іншими благами європейської цивілізації приблизно тоді ж, коли й самі європейці&nbsp;— в епоху Михайла, Олексія та Петра Романових, набагато раніше від карпатських пастухів, які били байдики на задвірках Речі Посполитої. Тільки тут, на Галичині, можуть думати, що [[Австро-Угорщина|Австро-Угорська імперія]], скасувавши кріпацтво лише на чотирнадцять років раніше, ніж Російська, а тортури під час слідства&nbsp;— на п'ятдесят років пізніше, була розвиненішою державою, аніж [[Російська імперія|Санкт-Петербурзька монархія]].
Рядок 54 ⟶ 71:
| Оригінал = Только в Галичине, заботливо зачищенной в 1941–1944 годах эсэсовцами и их подручными из ОУН-УПА от «неукраинского элемента», многовековой толерантный симбиоз сельского и городского населения был разрушен. На смену польской культурной элите Львова пришли сказочные «укры» с полонын, в наше время умудрившиеся даже записать себя в казаки. Только в этом регионе, где лишь в первой половине двадцатого века вчерашние лакеи научились мыть руки и пить «господский напиток» — кофе, до сих пор не знают, что русские соседи познакомились и с этим напитком, и с прочими благами европейской цивилизации примерно тогда же, когда и сами европейцы — в эпоху Михаила, Алексея и Петра Романовых, намного раньше отиравшихся на задворках Речи Посполитой карпатских пастухов. Только здесь, на Галичине, могут думать, что Австро-Венгерская империя, отменившая крепостное право всего на четырнадцать лет раньше Российской, а пытку при следствии — на пятьдесят лет позже, была более развитым государством, чем Санкт-Петербургская монархия.<ref>[http://versii.com/news/179198/ Идеология ущербности, или Почему распадаются государства]</ref>
}}
{{Q
| Цитата = Галичина — прикордонна австрійська провінція, за яку впродовж [[Франко Іван Якович|Франкового]] життя (1856–1916) точилося гостре протиборство між Габсбурґами та Романовими — була також об'єктом особ­ливих сподівань українського, польського, єврейського та російського націоналізмів. Жодні зірки на небі не могли вказати на підсумок їхніх змагань. Усе було неясним і великою мірою залежало від випадковостей — як і личить націотворенню на пограниччі.<ref>Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856–1886). — Київ: Критика, 2006. — С. 12. — ISBN 966-7679-96-9</ref>
| Коментар = «Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856–1886)».
| Автор = [[Грицак Ярослав Йосипович|Ярослав Грицак]]}}
{{Q
| Цитата = Галичани — волелюбні. Адже Галичина настільки часто переходила з одних рук в інші, що в людей сформувалося уявлення про нетривкість зовнішнього панування і тимчасовість будь­-якої окупації, звідси і закладена в крові волелюбність.<ref>[https://www.umoloda.kiev.ua/number/2211/171/78695/ Дві України в одній сім'ї] // Україна молода — Переглянуто: 1 січня 2022</ref>
| Коментар =
| Автор = [[Жук Ігор Теодорович|Ігор Жук]]}}
 
== Примітки ==
{{reflist|2}}
 
{{Поділитися}}
 
[[Категорія:Місця]]