Театр Української Бесіди: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
зображення |
доповнення |
||
Рядок 5:
== Цитати ==
=== Відкриття театру ===
{{Q|Цитата = Це товариство виникло у [[Львів|Львові]] з метою пожвавлення товариського життя серед освіченого прошарку галицьких русинів. Ініціатором його створення став судовий радник, у майбутньому віце-маршалок Галицького сойму [[Лаврівський Юліан Григорович|Юліан Лаврівський]]<ref name="zbruc">[https://zbruc.eu/node/20590 Театр «Руської бесіди». Ігор Мельник]</ref>.
|Коментар = Зі статті «Театр "Руської бесіди"»
|Оригінал =
|Автор = Ігор Мельник}}
{{Q|Цитата = Виділ Р. Бесіди заключив с Бачиньским таку умову, що Бачиньскій має зорганізовати театральну дружину і управляти нею, а за тоє, кромі визначеной місячной платні от Р. Бесіди, побирати 50% із доходів кождого представленя. Бачиньський заангажував кілька початкуючих сил жіночого персоналу, а решта задачі виповняти мали на разі переважно академіки і другі охотники. Новозаангажовані на руску сцену артистки були слідуючі: Контецка, Вікентія Лукасевич, був[ша] артистка польской сцени, Смоліньска, Клитовска і Богданівна, а з дилетантів-академіків заявили свої безкористні услуги: Лазовскій, Сирончковскій, Анталь Вітошинскій, Лонгін Бучацкій, Качела, Калитовскій, Юрчакевич, Нижанковскій і Кобилянський<ref name="zbruc"/>.
|Коментар = З «Історії основаня і розвою руско-народного театру в Галичині» (Коломия, 1904 р.)
|Оригінал =
|Автор = Іван Біберович}}
{{Q|Цитата = Святкове відкриття театру було призначене на 29 березня 1864 р. Свято почалося Службою Божою в Успенській церкві. Відслужив її крилошанин Михайло Куземський, пізніший холмський єпископ; співав хор вихованців. Успенська церква була повна народу, особливо львівської та замісцевої інтелігенції. Після 7-ї години вечора зал «Народного дому» заповнився по береги<ref name="zbruc"/>.
|Коментар = Зі статті «Історія [[Українська культура|української культури]]», виданої 1937 року під редакцією Івана Крип’якевича
|Оригінал =
|Автор = Стефан Чарнецький}}
{{Q|Цитата = Публіка сиділа у святковому настрої. О годині пів до восьмої з’явилися намісник Галичини, доктор Менсдорф, та чимало військових, світських і духовних достойників, котрі позаймали перші ряди канап. За хвилину заграв оркестр під батутою Лейбольда-Шмацяжинського, а коли завіса піднеслася вгору, на сцені стояв гурт святково прибраних дівчат і хлопців, а посеред них вийшов наперед академік Лонгін Бучацький (пізніший радник Найвищого трибуналу у Відні й добродій «Рідної школи») та виголосив пролог, написаний спеціально на відкриття театру [[Огоновський Омелян Михайлович|Омеляном Огоновським]]<ref name="zbruc"/>.
|Коментар = Про відкриття театру//Зі статті «Історія української культури», виданої 1937 року під редакцією Івана Крип’якевича
|Оригінал =
|Автор = Стефан Чарнецький}}
{{Q|Цитата = <poem>Най, отже, буде ся народна сцена
Науці і забаві посвячена!
Най тая Муз святиня сповіщає,
Що нарід руський сили розвиває,
Щоб оказалась слів сих лож сама,
Що в руськім місті русинів нема<ref name="zbruc"/>!</poem>
|Коментар = З прологу, написаного спеціально на відкриття театру
|Оригінал =
|Автор = [[Огоновський Омелян Михайлович|Омелян Огоновський]]}}
{{Q|Цитата = Гра акторів випала прегарно. Королевою вечора була Теофілія Бачинська в ролі Марусі. Була це артистка великої міри, — на це годилися сучасні українські, польські й німецькі [[критик]]и. В першій виставі брали ще участь Омелян Бачинський, Юрчакевич, Ю.Нижанківський, Сероічковський, Кобилянський і ще дехто. Тому, що квитки на першу виставу було розхоплено за один день, театр за кілька днів повторив виставу «Марусі»<ref name="zbruc"/>.
|Коментар = Про відкриття театру//Зі статті «Історія української культури», виданої 1937 року під редакцією Івана Крип’якевича
|Оригінал =
|Автор = Стефан Чарнецький}}
=== Під керівництвом Омеляна Бачинського ===
{{Q|Цитата = Під керівництвом О.Бачинського театр «Руської бесіди» поставив у Львові від 29 березня до 21 липня 22 вистави. З оригінальних українських творів грали «Марусю» та «Сватання на Гончарівці» [[Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович|Квітки-Основ’яненка]], «Наталку Полтавку» та «Москаля-чарівника» [[Котляревський Іван Петрович|І.Котляревського]], «Назара Стодолю» [[Шевченко Тарас Григорович|Т.Шевченка]], «Покійника Опанаса» А.Янковського, «Бувальщину» А.Вельсовського, «Кум-мірошник або Сатана в бочці» В.Дмитренка. З галицьких авторів поставили лише п’єсу «Опікунство» Рудольфа Моха. У перекладах з польських авторів грали драми «Верховинці» та «Майстер і челядник» Юзефа Коженьовського, «Козак і мисливець» І.Вітошинського із музикою [[Вербицький Михайло Михайлович|М.Вербицького]], «Сватання на вечорницях». З французької переробили оперетку «Адам і Єва»<ref name="zbruc"/>.
|Коментар = Зі статті «Театр "Руської бесіди"»
|Оригінал =
|Автор = Ігор Мельник}}
{{Q|Цитата = Побіч артистів із звання горнулась до нашого театру академічна молодь, щоби жертвувати свої сили для розвою рідної штуки драматичної. В краю було одушевленє велике, бо тодішні Русини зрозуміли, що живе народне слово, голошене прилюдно зі сцени, причинить ся значно до оживлення духа народного, побудження до праці для народу і скоршого розвою наших народних сил<ref name="zbruc"/>.
|Коментар = «Iсторiя полiтичноi думки галицьких украiнцiв 1848-1914». – Львів, 1926. – С. 87, 88
|Оригінал =
|Автор = Кость Левицький}}
{{Q|Цитата = Влітку 1867 року трупа гастролювала у [[Тернопіль|Тернополі]], на знаменитому ярмарку в Улашківцях, [[Івано-Франківськ|Станиславові]] та Стрию. У жовтні О.Бачинський розпустив свою трупу і разом з дружиною та кількома акторами, музикантами, гардеробом і декораціями подався за Збруч до Кам’янця Подільського, де йому обіцяли керівництво місцевим театром<ref name="zbruc"/>.
|Коментар = Зі статті «Театр "Руської бесіди"»
|Оригінал =
|Автор = Ігор Мельник}}
=== Під керівництвом Антіна Моленецького ===
{{Q|Цитата = Але представлення, давані ламаним язиком, не притягали руської публіки, особливо молодіжі, перенятої гарячим українофільським духом, а надто стягнули ще на театр крики польських газет, що театр пропагує московщину. Крики ті найшли відгомін в виділі крайовім, котрий в мисль ухвали соймової мав давати на руки «Руської бесіди» субвенцію для руського театру. Виділ краєвий почав отягатися, і, щоб справдити властиву донеслість тих криків, виделегував з-поміж себе т. зв. «надзираючий комітет», котрий мав бути на всіх представленнях і пильнувати чистоти руської мови. Та тільки ж воно не дійшло до того, бо театр, давши всього 18 представлень, виїхав зі Львова<ref name="zbruc"/>.
|Коментар =
|Оригінал =
|Автор = [[Франко Іван Якович|Іван Франко]]}}
=== Під керівництвом Теофілії Романович ===
{{Q|Цитата = У 1874 р. «Бесіда» віддала театр Теофілі Романович, правдиве назвисько якої було Рожанковська. Вона до кінця 1880 р. вела директуру, що записалася як краща доба в історії розвитку театру. Театр набирав ясного обличчя, ставав справді українським, хоч щодо репертуару бував часто лише блідим відбитком польського театру. [...] В театральній дружині Теофілі Романович були два підприємчиві артисти: Іван Гриневецький і Іван Біберович, то їм опісля віддала театр «Руська Бесіда», котрий вони знаменито провадили в рр. 1881–1889<ref name="zbruc"/>.
|Коментар =
|Оригінал =
|Автор = Степан Чарнецький}}
{{Q|Цитата = [[Кропивницький Марко Лукич|Кропивницький]] грав багато визначних ролей, співав у перервах [[Українські народні пісні|народні пісні]], та довго не витримав в умовах галицької нужди й повернувся на Наддніпрянщину, де йому судилося відіграти визначнішу роль в історії розвитку українського театру. Як драматичний автор Кропивницький зв’язався з галицькою сценою тривкіше. Тут виставляли його твори «Актор Синичка», «Пошились в дурні», «Невільник», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Глитай», «Перехитрили», «Пісні в лицях», «Вій», «Доки сонце зійде...», «Дві сім’ї»<ref name="zbruc"/>.
|Коментар =
|Оригінал =
|Автор = Степан Чарнецький}}
=== Під керівництвом Гриневецького і Біберовича ===
{{Q|Цитата = Театр руський панів Гриневецького і Біберовича в теперішнім стані сміло може рівнятися з найліпшими провінціальними театрами, які коли-небудь у нас були. Режисером єсть п. Гриневецький, чоловік не тільки талановитий, але посідаючий зовсім поважне фахове образування. За його старанням кожна штука появляєсь на сцені добре вистудіювана і старанно виконана, що з похвалою підносить навіть львівська польська печать, котра послідніми часами – треба признати – ніколи вже не виступала ворожо проти жодного з руських театрів<ref name="zbruc"/>.
|Коментар =
|Оригінал =
|Автор = Іван Франко}}
=== Під керівництвом Миколи Садовського ===
{{Q|Цитата = До ведення театру вдалося приєднати відомого діяча з Наддніпрящини Миколу Садовського, який приїхав до Галичини з артистом Северином Паньківським. Слідом за ними приїхала й [[Заньковецька Марія Костянтинівна|Марія Заньковецька]]. Таким чином, керму львівського театру обійняла людина, що її доцьогочасне життя й діяльність творили світлу сторінку в історії українського театру. Там, на Наддніпрянщині, вніс він на сцену свіжий подих широких херсонських степів, де він зжився з народом, якого полюбив усім своїм серцем і якому вірно прослужив на сцені все своє життя<ref name="zbruc"/>...
|Коментар =
|Оригінал =
|Автор = Степан Чарнецький}}
{{Q|Цитата = Як режисер Садовський був неоціненний. Говорив залюбки, що режисер у театрі те саме, що влада в державі. Він вимагав на сцені безоглядного послуху, без якого не вірив в успіх праці... Садовському межі Галичини були затісні; не міг він також звикнути до наших загумінкових відносин, де з нечуваним трудом треба було в кожному місті здобувати зал. Тому, об’їхавши Коломию, Станіслав, Стрий, Перемишль, Львів і Тернопіль, повернувся на Наддніпрянщину<ref name="zbruc"/>.
|Коментар =
|Оригінал =
|Автор = Степан Чарнецький}}
=== Під керівництвом Йосипа Стадника ===
{{Q|Цитата = Тож у 1906 р. «Бесіда» віддала театр Йосипові Стадникові, який зі змінливим щастям та зі змінливими успіхами вів його до весни 1913 р. Репертуар того часу – то був відбиток й наслідування польських сцен; новиною було введення оперних вистав<ref name="zbruc"/>...
|Коментар =
|Оригінал =
|Автор = Степан Чарнецький}}
=== Під керівництвом Романа Сірецького ===
{{Q|Цитата = Останнім передвоєнним директором був Роман Сірецький, що мав широкі плани, якнайкращу волю поставити наш театр на високім рівні, та, на жаль, недовгий час до вибуху світової війни не дав йому здійснити свої наміри<ref name="zbruc"/>.
|Коментар =
|Оригінал =
|Автор = Степан Чарнецький}}
=== Завершення діяльності ===
{{Q|Цитата =
Після війни, за польської влади театр «Бесіди» відродили у Львові Бронислав Овчарський та Олександр Загаров. Але у липні 1924 року товариство «Руської бесіди» через брак коштів відмовилося від дальшої опіки над театром і він припинив своє існування<ref name="zbruc"/>.
|Коментар = Зі статті «Театр "Руської бесіди"»
|Оригінал =
|Автор = Ігор Мельник}}
=== Про репертуар ===
{{Q|Цитата = Тоді спектаклі [[Українська мова|українською мовою]] ставились у Королівстві Галичини та Володимирії в єдиній трупі, у «Руській бесіді». Крім вистав національних драматургів – [[Франко Іван Якович|Івана Франка]], [[Кропивницький Марко Лукич|Марка Кропивницького]], [[Старицький Михайло Петрович|Михайла Старицького]], [[Іван Карпенко-Карий|Івана Тобілевича]], [[Панас Мирний|Панаса Мирного]], у репертуарі сяяла західноєвропейська класика: [[Йоганн-Фрідріх Шиллер|Фрідріх Шіллер]], [[Генрік Ібсен|Ґенрік Ібсен]], Ґерхарт Ґауптман, Карл Ґуцков, Карло Ґольдоні. З-поміж [[Опера|опер]] особливим [[успіх]]ом користувалися «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Євгеній Онєгін», «Мадам Батерфляй», «Кармен», «Травіата», «Казки Ґофмана», «Фауст» тощо. Роки безупинних гастролей шліфували львівський алмаз<ref>[https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2651486-amvrosij-bucma-1-u-korolivstvi-arlekiniv.html Амвросій Бучма. 1. У Королівстві арлекінів]</ref>.
|Коментар = Зі статті «[[Бучма Амвросій Максиміліанович|Амвросій Бучма]]. 1. У Королівстві арлекінів»
| |||