Теодор Адорно: відмінності між версіями

* … невірно, неправильно, що після Освенціма поезія неможлива. Краще було б задати собі менш «культурне» питання про те, чи можна жити далі після Освенціму, чи можна справді дозволити це тим, хто випадково уникнув смерті, але за справедливістю мав би стати одним із тих, убитих. У житті такої людини чільне місце займає холод та байдужість – головні принципи буржуазної суб’єктивності, інакше Освенцім не був би можливим, і в цьому є очевидна провина тих, кого помилували. Відчуваючи себе винною зачерез те, що сталося, ця людина переймається фантазіями про те, що вона не живе, а загинула у газовій камері в 1944 році, та що всесаме її існування є химерою, еманацією божевільного бажання людини, яка була вбита двадцять років тому. Інтелектуали та митці нерідко відчувають, що вони не беруть участі в бутті, не є рівноправними партнерами буття, а залишаються глядачами, на цьому припущенні [[К'єркеґор_Серен|К'єркегор]] побудував свою критику сфери естетичного, як він сам її називав. (с. 323-324).