|
''Виховання молоді в дусі безмежної любові до своєї Батьківщини — України, відданості народній справі, готовності на подвиги й жертви для Матері-Вітчизни, виховання в дусі моральної стійкості, наполегливої завзятості, тривкої непохитності у прямуванні до осягнення ідеалів нації — за всіх часів і за всіх умов — опора й запорука життя та поступу.''
=== Спільність ідей і боротьби ===
''Визначення: молодь — майбутнє нації — це і є безсумнівна очевидність і перевірена, незаперечна й вічно актуальна правда. Якщо ж ідеться про виживання, коли в повній гостроті виринає проблема самого існування нації, — умови підневільності ставлять перед цією правдою сувору вимогу, щоб, уникаючи розтяжності, конкретніше з'ясувати глибинну суть цього поняття.
''Майбутнє — це не абстрактне явище, це навіть не менш чи більш чітко зображена віддаленість, під цим словом слід розуміти також і найближчу прийдешність, яка початок свій бере вже на схилі сьогоднішнього дня.''
''Життя народу тверде та важке, про легковажне ставлення до нього не може бути й мови. Українській молоді необхідно активно включатися у боротьбу за осягнення ідеалів нації. Таке трактування справи окрилює національно свідому молодь, позитивно впливає на вироблення витривалості у подоланні труднощів, робить її морально стійкою, а головним чином — вселяє почуття відповідальності перед своїм народом, нащадками, історією.''
''Культивування почуття відповідальності перед нацією це — згідно з духом націоналістичних накреслень — один із фундаментальних складників у процесі виховання молодого покоління.''
''Незважаючи на те, що в теоретичному плані на всіх континентах погоджуються з думкою про важливість виховання молоді, — то в практиці витворилися два діаметрально протилежні підходи: 1) виховання молоді — віддане на самоплив, 2) виховання молоді насильницько-примусовими способами.''
''Перший підхід спостерігається в деяких країнах т.зв. вільного світу, де нібито в ім'я повної, а насправді нічим необмеженої, тобто дикої, свободи місце для таких величних вартостей, як ідейність, патріотизм, а передовсім відповідальність перед нацією, зайняли цілковита безідейність, моральна розпуста, споживацтво, алкоголізм і наркоманія, злочинність, прямо кажучи, такі осудні неґативи, що ведуть до деґрадації особи, розладу родинного співжиття, занепаду суспільства.''
''Примусово-насильницьке виховання молоді вкорінилось у країнах тоталітарного режиму. Молодіжна проблематика віддана там в руки панівної верхівки, яка трактує молодь як сліпу виконавчу силу у проведенні в життя антинародних планів, незважаючи на те, якщо здійснення їх супроводилося б пролиттям неповинної крові. Молодь позбавлена права не тільки брати участь у вирішуванні загально-народних і державних проблем, а навіть у розгляді молодіжних справ.''
''У противагу до цих двох підходів висувається зовсім інше трактування молодіжних питань: знаходячи себе у власних проявах, у своїх організаційних структурах і під власним керівництвом, українська молодь рівняється на борців за долю нації. Спільність ідей і боротьби, злагоджена співпраця молоді з усіма суспільними верствами — запорука успіхів і повної перемоги.''
== 10 Заповідей для молоді Петра Дужого ==
* '' За жодних обставин не відмовишся від свого українського «Я»?
* '' Проси Бога, щоб допомагав тобі бути незламним, упевненим гордо-благородним українцем, який уміє пошанувати і чужого, якщо він не зазіхає на твою свободу.
== Спогади про Львівську Академію Закордонної Торгівлі ==
'''''Друга половина 1937 року'''''
''Десь у останніх днях червня, а можливо, на початку липня 1937 року я здав матуру, з абітурієнта зробився абсольвентом, і треба було думати, куди дальше податися на науку. Гімназія не давала якоїсь спеціяльности, але давала досить добре підґрунтя до дальших студій.
''Життєві практики, а до таких належав мій двоюрідний брат Михайло Дужий, за фахом лікар, радили, що найкраще прямувати до такої професії, яка робить людину багатою, а це, на їх думку, означало, що й щасливою. Михайло рекомендував, що найкраще податися у медицину, а ще конкретніше, — студіювати стоматологію, та ще й у Варшаві. Зустрічаючись зі мною, Михайло ставив питання: "Ну що, послухав мене і вніс подання (заяву) про вступлення до варшавського стоматологічного інституту, чи, може, — факультету? А мене туди ані трохи «не тягнуло»…''
''Мені більш до вподоби були гуманітарні дисципліни. Отже, треба було робити старання, щоб поступити до львівського університету. Мене цікавили історія, педагогічні предмети, філософія, а навіть правничі студії.''
''І тоді, зустрінувшись зі мною, мій старший колега по гімназії — Яків Стирко з Угнова почав мене переконувати, що краще всього студіювати в Академії Закордонної Торгівлі, або, як той навчальний заклад називали, на експортівці. Стирко накреслив мені, які головні предмети на експортівці. Отже, правничі предмети, економія та курс історії економічних доктрин, історія промисловости й торгівлі, технологія, а крім того, ще й ряд чисто практичних предметів, таких, як бухгалтерія, торговельна кореспонденція, а крім того ще й один предмет, який, ніби енциклопедичний словник, подавав доволі широку інформацію про цілий ряд термінів, пов'язаних з торгівлею, експертною справою в галузі техніки й технології, а навіть дипломатичною службою. Випускників тієї Академії часто затруднювали як експертів чи дорадників у різних питаннях економічної сфери (а це значить, і політичної) в амбасадах (посольствах), у консулятах, на великих промислових підприємствах тощо. Я вніс туди заяву і мене зачислили студентом тієї Академії, стягнувши з мене авансом 360 злотих, що були на той час доволі високою квотою. Я став студентом, про що сповіщалося вже кілька днів пізніше.''
''В Академії можна було вивчати чужі мови. В обов'язковому порядку студент повинен знати досконало дві західньо-європейські мови, в тому — французьку, що вважалась мовою міжнароднього спілкування. Я вибрав мову німецьку, яку я знав досить добре з гімназії, ну і французьку. Англійську мову викладав шотландець, студенти мали змогу в того професора вивчити англійську мову. Сьогодні, переконавшись, що найбільше поширена англійська мова у світі, тож і дуже жалкую, що тоді я додатково не записався ще й на англійську мову. Але я, як і багато студентів, записався на російську мову, яку викладав професор Чурук (здається Болеслав) — зросійщений поляк, поліглот на львівському терені. Доктор Карльо Ґалльо викладав свою рідну мову — італійську.''
''Насправді на лектораті російської мови були майже всі українці, було нас понад п'ятдесят, Чурук тішився, але зразу запримітив, що переважають українці, і зробив зауваження: "Господа українці! Вам не важко опанувати російську мову, ви можете сказати, що ви її майже знаєте, бо все розумієте, але з «проізношєнієм», тобто з вимовою, — це далеко не так. Російська мова важка, і дуже важке оте саме «проізношєніє». Добре прислухайтесь до вимови російських слів. Уже згодом я переконався, що Чурук мав рацію, бо добре (так уважаю) оволодів я російською мовою уже тоді, коли химерна доля закинула мене на довголітнє поневіряння у найдальші закутини Совєтського Союзу, та ще й за дротяні засіки…''
''У лекторат французької мови я попав на «нормальний» курс, тобто — курс початківців. Мову я вивчив досить добре, але, не маючи французької мови в ужитку протягом десятиліть, я її призабув, доволі багато розумію, читаю французькі газети, але не можу похвалитися, що її знаю тепер. Якщо б пожив серед французів пару місяців — то, гадаю, все пригадалось би, але є поважна причина проти цього, це час. Пізно вчитися, хоча є пословиця, що до смертної дошки треба вчитися.''
{{без джерел}}
|
