Томашівський Степан Теодорович: відмінності між версіями

Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 12:
| Цитата = … остання війна і зв'язані з нею зміни перетворили тілько стару хронічну хоробу в гостро-запальну — '''в жадобу змін''', в тугу за минулим, або погоню за утопічними мріями. Та час і тут злагодить болі, хоч певно і не вирве їх з корінням; на се останнє нема ще необхідних моральних предумов. Се нехай буде в пересторогу тим нашим землякам …, що тілько й сим бавляться, що на всі лади пророкують, авгурують, розмальовують вигляди на якісь безпосередньо-близькі переміни: ось-ось, сьогодні-завтра, вони настануть і все горі дном перекинуть. Ілюзіонізм — се наша особлива національна хороба, що вимагає радикального лічення; вона робить нас нездібними до реального життя — «паралітиків з блискучими очима».
| Автор = З подій і питань старого року // «Літопис політики, письменства і мистецтва», Берлін, 1923.— Ч. 1 — С. 4<ref>Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2000. – Вип. 7. – С. 128</ref>
| Коментар =
| Оригінал = }}
 
{{Q
| Цитата = Чи з усім тим питанням української '''нації''' вирішено раз на все? Не дурім себе! Що тілько тепер ми станули перед іспитом історії, де мусимо доказати, що ми дозріла самостійна нація. Наші старі рецепти: «прийди хтось всемогутній, вичисти нашу країну з зайдів, відгороди нас непрохідною стіною штиків від Москви і Варшави, а побачим, що ми самостійна нація, велика, богата, творча» — ні-к-чому не годяться. Поки можна було дурити чужинців і скидати вину за нашу бездарність на «тяжких воріженьків»: Половців, Татар, Турків, Ляхів, Москалів, унію, панщину, указ з 1876-го р. і т. ин. поти можна було ласкаво кивати головою; то сьогодні, коли ми знов самі між собою, мусимо сказати щиро і твердо: покажім ділом, нашою духовною творчостю, що ми самостійні і рівноправні в сім'ї культурних народів; що наше слово, наш дух, наша ідея, геній нашої землі здоровий, дужий, оригінальний і привабливий не тілько для нашого брата, а й для любого чужинця; що наше письменство має ще инші перлини окрім «Пана та Собаки», «Марка Проклятого», «Назара Стодолі», ще инших філософів окрім Сковороди; що наше громадянство почитає ще инших героїв окрім Гонти, Махна та всякого отамання. Коли в недалекому часі доведемо до сього, що кождий чужинець увійшовши в українське середовище не матиме вже того почування, що спускається в низ, то ми іспит здали; у противному разі — попрощаємося з мріями про національну самостійність.
| Автор = Українізація // «Літопис політики, письменства і мистецтва», Берлін, 1923.— Ч. 1 — С. 8<ref>Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2000. – Вип. 7. – С. 129</ref>
| Коментар =
| Оригінал = }}