Шевченко Тарас Григорович: відмінності між версіями

Вилучено вміст Додано вміст
Amakuha (обговорення | внесок)
Sebastos (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 6:
| source = Категорія:Шевченко Тарас Григорович
| commons = Category:Taras Shevchenko}}
'''Тара́с Григо́рович Шевче́нко''' (відомий також як '''Кобза́р'''; 9 березня 1814, с. Моринці, Київська губернія, (нині Черкаська область) — 10 березня, м. Санкт-Петербург) — український поет, письменник, художник, громадський та політичний діяч, фольклорист, етнограф.
'''Шевченко Тарас Григорович''' (1814–1861) — український поет, художник, письменник, портретист і драматург. Один із символів української літератури та культури. Відомий як '''Кобзар'''.
 
== Цитати ==
=== Любов до України ===
{{Q|Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю!|''«Сон» /«Гори мої високії…»/; VІ-ХІІ 1847, Орська фортеця''<ref>[http://cbs-en.ucoz.ru/ELEKTRONNAY_BIB/shevchenkova_krinicja_zbirnik_aforizmiv_iz_tvoriv_.pdf Збірник афоризмів із творів Тараса Шевченка] Більшість цитат та уривків з лситів взято із даної книги.</ref>}}
{{Q|[…] Здається - кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна…|''«І виріс я на чужині…»; ІХ-ХІІ 1848, Косарал''}}
{{Q|Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, заплаче серденько!|''«Тарасова ніч»; 6.XI 1838; С.-Петербург''}}
Рядок 23 ⟶ 24:
{{Q|Свою Україну любіть. Любіть її… Во время люте. В останню, тяжкую минуту за неї Господа моліть.|''«Чи ми ще зійдемося знову?..»; 19-30.V 1847, С.-Петербург''}}
 
=== Ставлення до Бога ===
== «Там неволя» ==
* {{Q|Як понесе з України
* ''Лани братами оремо і їх сльозами ж поливаєм…
У синєє море
* ''І я, заплакавши назад, поїхав знову на чужину. І не в однім отім селі, а скрізь на славній Україні людей у ярма запрягли, пани лукаві.
Кров ворожу... отойді я
* ''Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово…
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю Бога.|''«Як умру, то поховайте…», [Заповіт];25.XII 1845, Переяслав''}}
 
== Взаємини між народами ==
* '' Кохайтеся, чоронобровії, та не з москалями.
* '' За що ми любимо Богдана, за те що москалі його забули, в дурнії німфчики обули Великославного гетьмана.
* '' Переписав оце свою «Слепую», та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам, черствим кацапським словом.
* З листа до брата Микити: '' Та, будь ласка, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому. Бо москалі чужі люди, Тяжко з ними жити: Немає з ким поплакати, Ні поговорити. Так нехай же я хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами… Ще раз прошу, напиши мені листа, та по-своєму, будь ласкав, — а не по-московському…
* '' Ой не п'ється горілочка, не п'ються й меди, не будете шинкувати прокляті жиди.
 
== Ставлення до Бога ==
* {{Q|Пребезумний в серці скаже,
Що Бога немає […]|''«Давидові псалми. 52»; 19.XII 1845, В’юнище''}}
Рядок 90 ⟶ 88:
Як править миром!|''«Якби ви знали, паничі...»; I-IV 1850, Оренбург''}}
 
=== Кохання ===
 
* {{Q|Любов — Господня благодать!
Люби ж, мій друже, жінку, діток;
Рядок 123 ⟶ 120:
Шукать піде…|''«Титарівна»; ІХ-ХІІ 1848, Косарал''}}
 
=== Родина (Мати, діти, сирота) ===
{{Q|Добро, у кого є господа, а в тій господі є сестра чи матір добрая. Добра, добра такого таки зроду у мене, правда, не було […]|''«Добро, у кого є господа…»; ІХ-ХІІ 1848, Косарал''}}
{{Q|Благо тобі, друже-брате, як є в тебе хата. Благо тобі, як у хаті є з ким розмовляти. Хоч дитина немовляща, і воно вгадає твої думи веселії…|''«Ми восени так и похожі…»; ІХ-Х 1849, Раїм''}}
Рядок 143 ⟶ 140:
{{Q|Тяжко мені сиротою на сім світі жити; свої люде — як чужії, ні з ким говорити […]|''«Думка» /«Нащо мені чорні брови…»/; 1838, С.-Петербург''}}
 
=== Поезія. Література. Мова ===
{{Q|Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
Рядок 178 ⟶ 175:
{{Q|Яке гарне буття поета, якби він міг бути тільки поетом і не громадянином.|''Слова Шевченка 1859 року зі спогадів Андрія Козачковського''<ref>[http://litopys.org.ua/shevchenko/spog19.htm А. О. Козачковський] // Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 76-80.</ref>}}
 
=== Афористичні вислови ===
{{Q|Борітеся — поборете. Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!|''«Кавказ»; 18.XI 1845, Переяслав''}}
{{Q|В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля.|''«І мертвим, і живим…»; 14.XII 1845, В’юнище''}}
{{Q|Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя.|''«І мертвим, і живим…»; 14.XII 1845, В’юнище''}}
Рядок 191 ⟶ 188:
{{Q|Ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою.|''«Доля»; 9 .II 1858, Нижній Новгород''}}
 
== Уривки з листів ==
== «Подражаніє 11 псалму» ==
<poem>Мій Боже милий, як-то мало
Святих людей на світі стало.
Один на другого кують
Кайдани в серці. А словами,
Медоточивими устами
Цілуються і часу ждуть,
Чи швидко брата в домовині
З гостей на цвинтар понесуть? [http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev2118.htm]</poem>
 
== Листи ==
* Так от, бач, живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога. Велике щастя буть вольним чоловіком: робиш, що хочеш, ніхто тебе не спинить.
*: — [[wikisource:uk:Сторінка:Повне видання творів Тараса Шевченка. Том 10.pdf/14|Лист до Микити Шевченка]], 15 листопада 1839.
 
* Единственная отрада моя в настоящее время — зто Евангелие. Я читаю ее без изучения, ежедневно и ежечасно. Прежде когда-то думал я анализировать сердце матери по жизни святой Марии, непорочной Мате­ри Христовой, но теперь и это мне будет в преступление.
*: — До В. М. Рєпніної; 1.I 1850, Оренбург
 
* […] Ужасна безнадежность! так ужасна, что одна только христианская философия может бороться с нею.
*: — До В. М. Рєпніної; 1.I 1850, Оренбург
 
* Ничтожны материальные нужды в сравнении с нуждами души — а я теперь брошен в жертву той и другой!
*: — До В. М. Рєпніної; 1.I 1850, Оренбург
 
* Це правда, що окроме Бога і чорта в душі нашій єсть ще щось таке, таке страшне, що аж холод іде по серцеві, як хоч трошки його розкриєш […]
*: — До Я. Г. Кухаренка; 30.IX 1842, Петербург
 
* […] Хто не журиться, не плаче, то той ніколи й не радіє.
*: — До А. І. Лизогуба; 1.II 1848, Орська кріпость
 
* Да, человек в несчастии живет в самом се­бе, как говорят разумные люди, т.е. размышляет. А к чему ведет размышление? Спросить бы этих умных людей. К тому, что разрушает надежду, эту всесветную пре­красную обманщицу!
*: — До С. С. Гулака-Артемовського; 1.VII 1852, Новопетровське укріплення
 
* Мы вообще более или менее любим извинять свои даже неизвинительные проступки и маскировать их чем попало, лишь бы казалось правдоподобно.
*: — До Бр. Залеського; 9.Х 1854, Новопетровське укріплення
 
* Лучше любить і робить, аніж писать і го­ворить.
*: — До Я. В. Тарновського; 23.XII 1860, С.-Петербург
 
* Какое чудное, дивное создание непороч­ная женщина! Это самый блестящий перл в венце созданий.
*: — До Бр. Залеського; 10.II 1855, Новопетровське укріплення
 
* Мати, всюди однакова мати. Коли розум­на та щира, то й діти вийдуть в люди, хоч попідтинню; а хоч і одукована, та без розу­му, без серця, то й діти виростуть, як те ледащо в шинку.
*: — До В. Г. Шевченка; 7.XII 1859, С.-Петербург
 
* […] Коли мене неволя і горе не побороло, то сам я не звалюся.
*: — До М. С. Щепкіна; 9.II 1858, Нижній Новгород
 
* А ночі, ночі! Господи, які страшні та довгі! — та ще й у казармах.
*: — До А. І. Лизогуба; 11.XII 1847, Орська кріпость
 
* Спасибі вам і за ласкаве слово про дітей моїх «Гайдамаків». Пустив я їх у люди, а до ції пори ще ніхто й спасибі не сказав. Може й там над ними сміються так, як тут мос­калі зовуть мене ентузіастом, сиріч дурнем. Бог їм звидить, нехай я буду і мужицький поет, аби тілько поет, то мені білше нічого і не треба. Нехай собака лає, вітер рознесе.
*: — До Г. Тарновського; 25.1 1843, Петербург
 
* [Пишу] по-московському скомпоновану. Щоб не казали москалі, що я їх язика не знаю.
*: — До Г. Тарновського; 25.1 1843, Петербург
 
* […] в мене багато дечого нема, а часом і чис­тої сорочки; а гордості та пихи я ще в моєї матері позичив, у мужички, у безталанної крепачки.
*: — До В. Г. Шевченка; 2.XI 1859, Петербург
 
* […] я по плоті і духу син і рідний брат на­шого безталанного народу, та й як же себе поєднать з собачою панською кров’ю.
*: — До В. Г. Шевченка; 2.II 1859, Петербург
 
* […] я ще тебе просив, щоб ти писав по-своєму, щоб я хоч з твоїм письмом по­балакав на чужій стороні язиком людським.
*: — До М. Г. Шевченка; 2.III 1840, Петербург
 
== Про Шевченка ==