Записки українського самашедшого: відмінності між версіями

* Нашим би діячам повчитися, чий мозок залубнів у формаліні радянської ідеології. Вони не здатні вшанувати всіх полеглих. Вони вибірково – хто правильно поліг, хто неправильно. Хто за ту Україну, а хто не за ту.

 

 

* Не давайте мені знеболюючого. Я повинен нарешті відчути правду.

 

* Справді, з поняттям честі у наших політиків дефіцит.

 

* Стільки вже наговорено, до цілковитої втрати смислу. Та ще й якоюсь мовою нелюдською, сурогатом української і російської, мішанкою, плебейським сленгом, спадком рабського духу і недолугих понять, від чого на обличчі суспільства лежить знак дебілізму, – а при чому тут я?

* Схоже, що трагедії стають буднями людства.

 

 

* Сьогодні у Штатах День пам’яті всіх полеглих у всіх війнах за Америку. Всіх полеглих у всіх війнах!

 

* У Ватикані у святого Петра украли ключі від раю. Пекло, я так розумію, не замкнене.

 

* У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у нас це фактор відчуження. Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть тепер, у нашій власній державі. Ми вже як нацменшина, кожне мурло тебе може образити. Я ж не можу кроку ступити, скрізь привертаю увагу, іноді навіть позитивну, але від цього не легше. Бо в самій природі цієї уваги є щось протиприродне, принизливе. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються.

 

* У нас тепер багато і нелюдського, й не-Божого.

 

* У нас тепер така свобода, наче сміттєпровід прорвало. Свобода хамства, свобода невігластва, свобода ненависті до України. Все, що є ницого й зловорожого, вигрівається під сонцем нашої демократії. Україною правлять люди, які її не люблять і яка їм чужа.

 

* У небі розминаються мертві. На землі розбиваються живі.