Вікіцитати

Шевченко Тарас Григорович: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
вікіфікація, оформлення, шаблон
Рядок 6:
| source = Категорія:Шевченко Тарас Григорович
| commons = Category:Taras Shevchenko}}
 
'''Тара́с Григо́рович Шевче́нко''' (відомий також як '''Кобза́р'''; 1814 — 1861) — український поет, письменник, художник, громадський діяч.▼
{{Othernames|Шевченко}}
▲'''Тара́с Григо́рович Шевче́нко''' (відомий також як '''Кобза́р'''; 1814 — 1861) — [[Україна|український]] поет, письменник, художник, громадський діяч.
 
== Цитати ==
 
=== Любов до України ===
{{Q|Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю!|''«Сон» /«Гори мої високії…»/; VІ-ХІІ 1847, Орська фортеця''<ref>{{Cite web
Рядок 127 ⟶ 130:
Шукать піде…|''«Титарівна»; ІХ-ХІІ 1848, Косарал''}}
 
=== Родина (Мати, діти, сирота) ===
{{Q|Добро, у кого є господа, а в тій господі є сестра чи матір добрая. Добра, добра такого таки зроду у мене, правда, не було […]|''«Добро, у кого є господа…»; ІХ-ХІІ 1848, Косарал''}}
{{Q|Благо тобі, друже-брате, як є в тебе хата. Благо тобі, як у хаті є з ким розмовляти. Хоч дитина немовляща, і воно вгадає твої думи веселії…|''«Ми восени так и похожі…»; ІХ-Х 1849, Раїм''}}
Рядок 203 ⟶ 206:
 
== Уривки з листів ==
* Так от, бач, живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога. Велике щастя буть вольним чоловіком: робиш, що хочеш, ніхто тебе не спинить.
*:  — [[wikisource:uk:Сторінка:Повне видання творів Тараса Шевченка. Том 10.pdf/14|Лист до Микити Шевченка]], 15 листопада 1839.
 
* Единственная отрада моя в настоящее время  — зто Евангелие. Я читаю ее без изучения, ежедневно и ежечасно. Прежде когда-то думал я анализировать сердце матери по жизни святой Марии, непорочной Мате­ри Христовой, но теперь и это мне будет в преступление.
*:  — До В.  М.  Рєпніної; 1.I 1850, Оренбург
 
* […] Ужасна безнадежность! так ужасна, что одна только христианская философия может бороться с нею.
*:  — До В.  М.  Рєпніної; 1.I 1850, Оренбург
 
* Ничтожны материальные нужды в сравнении с нуждами души  — а я теперь брошен в жертву той и другой!
*:  — До В.  М.  Рєпніної; 1.I 1850, Оренбург
 
* Це правда, що окроме Бога і чорта в душі нашій єсть ще щось таке, таке страшне, що аж холод іде по серцеві, як хоч трошки його розкриєш […]
*:  — До Я.  Г.  Кухаренка; 30.IX 1842, Петербург
 
* […] Хто не журиться, не плаче, то той ніколи й не радіє.
*:  — До А.  І.  Лизогуба; 1.II 1848, Орська кріпость
 
* Да, человек в несчастии живет в самом се­бе, как говорят разумные люди, т.е. размышляет. А к чему ведет размышление? Спросить бы этих умных людей. К тому, что разрушает надежду, эту всесветную пре­красную обманщицу!
*:  — До С.  С.  Гулака-Артемовського; 1.VII 1852, Новопетровське укріплення
 
* Мы вообще более или менее любим извинять свои даже неизвинительные проступки и маскировать их чем попало, лишь бы казалось правдоподобно.
*:  — До Бр. Залеського; 9.Х 1854, Новопетровське укріплення
 
* Лучше любить і робить, аніж писать і го­ворить.
*:  — До Я.  В.  Тарновського; 23.XII 1860, С.-Петербург
 
* Какое чудное, дивное создание непороч­ная женщина! Это самый блестящий перл в венце созданий.
*:  — До Бр. Залеського; 10.II 1855, Новопетровське укріплення
 
* Мати, всюди однакова мати. Коли розум­на та щира, то й діти вийдуть в люди, хоч попідтинню; а хоч і одукована, та без розу­му, без серця, то й діти виростуть, як те ледащо в шинку.
*:  — До В.  Г.  Шевченка; 7.XII 1859, С.-Петербург
 
* […] Коли мене неволя і горе не побороло, то сам я не звалюся.
*:  — До М.  С.  Щепкіна; 9.II 1858, Нижній Новгород
 
* А ночі, ночі! Господи, які страшні та довгі!  — та ще й у казармах.
*:  — До А.  І.  Лизогуба; 11.XII 1847, Орська кріпость
 
* Спасибі вам і за ласкаве слово про дітей моїх «Гайдамаків». Пустив я їх у люди, а до ції пори ще ніхто й спасибі не сказав. Може й там над ними сміються так, як тут мос­калі зовуть мене ентузіастом, сиріч дурнем. Бог їм звидить, нехай я буду і мужицький поет, аби тілько поет, то мені білше нічого і не треба. Нехай собака лає, вітер рознесе.
*:  — До Г. Тарновського; 25.1 1843, Петербург
 
* [Пишу] по-московському скомпоновану. Щоб не казали москалі, що я їх язика не знаю.
*:  — До Г. Тарновського; 25.1 1843, Петербург
 
* […] в мене багато дечого нема, а часом і чис­тої сорочки; а гордості та пихи я ще в моєї матері позичив, у мужички, у безталанної крепачки.
*:  — До В.  Г.  Шевченка; 2.XI 1859, Петербург
 
* […] я по плоті і духу син і рідний брат на­шого безталанного народу, та й як же себе поєднать з собачою панською кров’юкров'ю.
*:  — До В.  Г.  Шевченка; 2.II 1859, Петербург
 
* […] я ще тебе просив, щоб ти писав по-своєму, щоб я хоч з твоїм письмом по­балакав на чужій стороні язиком людським.
*:  — До М.  Г.  Шевченка; 2.III 1840, Петербург
 
== Про Шевченка ==
Рядок 268 ⟶ 271:
| archivedate = 2015-01-24
}}</ref>
| Коментар =
| Оригінал = Они и в самом деле были представителями разных половин казачества. Шевченко был из правобережного казачества, которое, оставшись после Андрусовского перемирия без старшины и оказавшись под польским гнетом, бежало на Сечь и возвращалось оттуда в панские владения уже гайдамаками; им удалось одним ударом уничтожить в Умани восемнадцать тысяч жидов и шляхты. До последнего вздоха гайдамаки жаждали одного  — уничтожить панство его же каблуком. Кулиш же происходил из того казачества, которое заседало с царскими боярами, организовывало по указу царя Петра «Малороссийскую коллегию», помогало Екатерине Второй писать «Наказ» и учредить на Украине училища вместо старых бурс. Один учился истории непосредственно у гайдамакских вожаков, читая ее в скорбных казачьих сердцах, которые рвались и томились в неволе у ляха  — заклятого врага казаков; другой  — познавал былое Украины от предков, испокон веку не знавших панщины, охранявших когда-то плечом к плечу с рыцарями Ланскоронскими, Претвичами, Вишневецкими границы Южной Руси, Литвы, Польши и впоследствии вставших по собственной воле на защиту Москвы. Ощущения глубокой связи с народом у обоих было одинаково сильным, однако Шевченко был человеком с горячей кровью, тогда как Кулиш искал равновесия сердца и разума, равновесия хочу и могу.}}
 
* {{Q
Отримано з https://uk.wikiquote.org/wiki/Шевченко_Тарас_Григорович