|
"I have not felt the strings pulling."
It is her special idiom. To practice her art she must feel rooted to the earth. Strings rising from the planet's core, entering her body, snaking into her slot, slipping through the openings of her nipples. And then tugging. As the world turns, the imagery is wrenched from her blazing distended body. Or so she says; .. | Коментар = 1}}
{{Q | Його дух-свідомість залишає межі його тіла і починає нестримно розширюватися. Від наркотику він стає псіхочувствітельним; наркотик долає опір захисного хімізму його мозку проти прямого телепатичного контакту, так що він може тепер сприймати відчуття всіх сенсорних рецепторів навколо себе. Хвилина за хвилиною дух шириться все більше і більше. Кажуть, що при максимумі очі і вуха всіх людей стають вашими власними; ви вловлюєте нескінченність відповідних почуттів; ви в будівлі - відразу скрізь. Чи це правда? Вливаються чи в нього відчуття інших людей? Здається так. Він відчуває, як палко тріпотлива мантія його душі поглинає і вбирає Альму. Це лише початок. Ось його душа охопила вже дітей Альми. Він - і шестеро дітей та їхню матір в одній і той же час. Ось уже він став і сім'єю з сусідньої кімнати. Вісьмома дітьми, матір'ю і блудником з 495-го поверху. Межі його досяжності поширюються поверхом вище. І поверхом нижче. І по коридору ...
Над ним 500 поверхів, 499 поверхів під ним, і він бачить все 999 поверхів у вигляді колони з поперечними смугами, крихітними мітками на високому стовбурі, набитому мурахами. А він є усіма мурахами відразу. Чому він не приймав цього наркотику раніше? Це так здорово - щоб стати цілої гонаде!
Ось він поширився, щонайменше, на двадцять поверхів в обох напрямках. І продовжує розширюватися. Його рецептори знаходяться всюди.
Альму тепер він відчуває смутно. Тільки один його атом зайнятий нею, а решта поневіряються по залах міст, що утворюють міську монаду 116. Він в кожній кімнаті. Частина його вгорі, в Бостоні, частина в низу, в Лондоні, і одночасно весь він в Римі і в Бомбеї. У сотнях кімнат. У тисячі. У рої двоногих бджіл. Він - це п'ятдесят репетують діточок, втиснутих в три лондонські кімнати. Він - це два нетвердо що тримаються на ногах бостонці, що йдуть на свій п'ятитисячний сексуальний з'їзд. Він - це палкий тринадцятирічний розпусник, що крадеться по 483-му поверху. Він - це шість мінливих пар в лондонській спальні.
Ось він став ще ширше, досягаючи внизу Сан-Франциско, а вгорі - Найробі. Чим більше він розширюється, тим легше це переноситься. Вулик. Могутній вулик. Ось він уже обмолоту Токіо. Ось обмолоту Чикаго. І Прагу. Дістає до Шанхая, Відня, Варшави. Толедо! Париж! Рейк'явік! Луіссвілль! Зверху донизу! Від вершини до дна! Тепер він - це все 880000 людей на тисячу поверхів. Його душа збільшена до межі. Голова розривається. Через мозок проходять зображення, пропливають кадри реальності, розпливчасті п'ятачки туманних видінь осіб, очей, пальців, посмішок, звуків ... Все це плавно змішується, перекривається і пливе геть. Він скрізь, і він все відразу. Боже мій! Вперше він пізнає природу такого тонкого організму, як суспільство; він бачить рівновагу і протиріччя, ціла змова компромісів, склеюючих всі разом. І все це чудово прекрасно. Звучання цього величезного міста, що складається з багатьох міст, зовсім таке ж, як звучання космічного оркестру: все має бути взаємопов'язане, всі повинні належати ще комусь. Поет з Сан-Франциско є частиною прибиральника з Рейк'явіка. Маленький сопливий честолюбець з Шанхаю є частиною безтурботного невдахи з Риму. Скільки ж тут всього! Діллону цікаво знати, чи залишаться сліди сприйнять, коли дія наркотику скінчиться. Дух його кипить. Він розчиняється в тисячах душ відразу. Сотні тисяч злягань вчиняються в ньому. Там - він втрачає цноту, тут - він сам позбавляє невинності; він і володів і володіє одночасно.
Діллон мчить в ліфті свого уяви. Вгору! 501, 502, 503, 504, 505! 600! 700! 800! 900! 1000! Він стоїть на посадочній площадці, на самій верхівці, вдивляючись в ніч. Навколо нього вежі - сусідні монади, 115, 117, 118 - вся констеляції. Раніше він часто запитував себе, на що схоже життя в інших будівлях. Тепер це його анітрохи не цікавить. Досить дивного і в 116-й гонаде - понад 880 000 пересічних життів. Колись від своїх друзів у Сан-Франциско він чув, що сам диявол підсунув думка - переробити світ так, щоб нагромадити тисячі людей в єдиному колосальному будівлі, здійснити цю ульеобразную життя. Як не праві ці буркотуни! Якби вони прийняли цей наркотик, вони б відчули правильну перспективу, скуштували б всю нескінченну складність нашого вертикального буття. Тепер вниз 480, 479, 476, 475! Місто над містом. І на кожному поверсі тисячі лабіринтів. І скрізь його чекають насолоди.
«Хелло! Я - Діллон Хрімс. Можу я побути трохи тобою? А тобою? А тобою? Ви щасливі? Ні? Чи бачив ти цей чудовий світ, в якому ти живеш? »
«Що? Тобі хотілося б кімнату побільше? А ти хочеш подорожувати? А тобі не подобаються твої діти? А тобі набридла твоя робота? А ти чим незадоволений? Ідіот! Підеш зі мною, політай з поверху на поверх, подивися навколо! Порийся в оточуючому тебе світі! Полюби його! »| Оригінал = In and out. In and out. And multiplexing now. His spirit is spreading out. The drug makes him psychosensitive; it breaks down his brain's chemical defenses against direct telepathic input, so that he can perceive the sensory intake of those around him. Reaching wider and wider, moment by moment. At the full high, they say, everyone's eyes and ears become your own; you pick up an infinity of responses, you are everywhere in the building at once. Is it true? Are other minds pouring their intake through his? It does seem so. He watches the fluttering fiery mantle of his soul engulf and absorb Alma, so that now he is face up as well as face down, and each time he thrusts deep into her hot cavern he can also feel the blunt sword sliding into his own vitals. That's just the beginning. He is spreading over Alma's littles now. The unfleeced nine-year-old. The gurgling baby. He is six children and their mother. How easy this is! He is the family next door. Eight littles, mother, nightwalker from the 495th floor. He extends his reach upward one level. And downward. And along the corridors. In dreamy multiplexication he is taking possession of the whole building. Layers of drifting images enshroud him: 500 floors above his head, 499 below, and he sees all 999 of them as a column of horizontal striations, tiny notches on a tall shaft. With ants. And he is all the ants at once. Why has he never done this before? To become an entire Urbmon!
He must reach at least twenty floors in each direction now. And still spreading out. Tendrils of him going everywhere. Just the beginning. Intermingling his substance with the totality of the building.
With Alma rocking beneath him. Pelvis grinding against pelvis; he is dimly aware of her as she softly moans her pleasure. But only one atom of himself is occupied with her. The rest is roaming the halls of the cities that make up Urban Monad 116. Entering every room. Part of him up in Boston, part of him down in London, and all of him in Rome and Bombay as well. Hundreds of rooms. Thousands. The swarm of biped bees. He is fifty squalling littles crammed into three London rooms. He is two doddering Bostonians entering upon their 5,000th sexual congress. He is a hot-blooded thirteen-year-old nightwalker prowling the 483rd floor. He is six swapping couples in a London dorm. Now he is into a wider range, reaching down to San Francisco, up to Nairobi. The farther he goes, the easier it gets. The hive. The mighty hive. He embraces Tokyo. He embraces Chicago. He embraces Prague. He touches Shanghai. He touches Vienna. He touches Warsaw. He touches Toledo. Paris! Reykjavik! Louisville! Louisville! Top to bottom, top to bottom! Now he is all 881,000 people on all thousand floors. His soul is stretched to its fullest. His skull is snapping. The images come and go across the screen of his mind, drifting films of reality, oily wisps of smoke bearing faces, eyes, fingers, genitals, smiles, tongues, elbows, profiles, sounds, textures. Gently they mesh and lock and drift apart. He is everywhere and everyone at once. God bless! For the first time he understands the nature of the delicate organism that is society; he sees the checks and balances, the quiet conspiracies of compromise that paste it all together. And it is wondrously beautiful. Tuning this vast city of many cities is just like tuning the cosmos group: everything must relate, everything must belong to everything else. The poet in San Francisco is part of the grubbo stoker in Reykjavik. The little snotty ambition-monger in Shanghai is part of the placid defeated Roman. How much of this, Dillon wonders, will stay with him when he comes down? His spirit whirls. He grooves on thousands of souls at once.
And the sexual thing. The hundred thousand copulatory transactions taking place behind his forehead. The spread thighs, the offered rumps, the parted lips. He loses his virginity; he takes a virginity; he surrenders to men, women, boys, girls; he is agressor and aggressed; he spurts ecstasy, he narrowly misses orgasm, he triumphantly impales, he shamefully suffers loss of erection, he enters, he is entered, he takes pleasure, he gives pleasure, he retreats from pleasure, he denies pleasure.
He rides the liftshafts of his mind. Going up! 501, 502, 503, 504, 505! 600! 700! 800! 900! He stands on the landing stage at the summit of the Urbmon, staring out into the night. Towers all around him, the neighboring monads, 115, 117, 118, the whole crowd of them. Occasionally he has wondered what life is like in the other buildings that make up the Chipitts constellation. Now he does not care. There is wonder enough in 116. More than 800,000 intersecting lives. He has heard some of his friends say, in San Francisco, that it was an evil deed to change the world this way, to pile up thousands of people in a single colossal building, to create this beehive life. But how wrong those mutterers are! If they could only multiplex and get true perspective. Taste the rich complexity of our vertical existence. Going down! 480, 479, 476, 475! City upon city. Each floor holding a thousand puzzleboxes of pure delight. Hello, I'm Dillon Chrimes, can I be you for a while? And you? And you? And you? Are you happy? Why not? Have you seen this gorgeous world you live in?
What? You'd like a bigger room? You want to travel? You do not like your littles? You're bored with your work? You're full of vague unfocused discontent? Idiot. Come up here with me, fly from floor to floor, see! And groove on it. And love it. | Коментар = 3}}
== Переклад ==
В. Бабко, 1992 (з незначними уточненнями)
[[Категорія: Романи за алфавітом]]
[[Категорія: Романи 1971 року]]
[[Категорія: Романи-антиутопії]]
[[Категорія: Твори Роберта Сілверберга]]
|
