Чорна рада (роман): відмінності між версіями

Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Рядок 4:
 
== Цитати ==
* ''Ходімо лиш до хати. Там нам дадуть таких вареників, що всяке горе от душі отлигне.'' (Черевань) — <small>розділ II.</small>
* ''...Нерівними на світ народжаємося, а рівними вмираємо!''
* ''Добрії молодці багато інколи діяли людям шкоди по Вкраїні, да, мимо того, якось припадали до душі всякому. Не раз доводилось мені самому слухати, як інший дід, споминаючи їх пакості, зачне було їх коренити, а далі, як заговориться, як забалакається про їх звичаї да ходи, то й сам не знає, чого йому й жаль стане сіромах, і зачне сива голова гуторити про них, як про своїх родичів. Чим же то, чим тії запорожці так припадали до душі всякому? Може, тим, що вони безпечне, да разом якось і смутно дивились на божий мир. Гуляли вони і гульнею доводили, що все на світі суєта одна. Не треба було їм ні жінки, ні дітей, а гроші розсипали, як полову. Може, тим, що Запорожжє іспоконвіку було серцем українським, що на Запорожжі воля ніколи не вмирала, давні звичаї ніколи не забувались, козацькі предковічні пісні до посліду дней не замовкали, і було те Запорожжє, як у горні іскра: який хоч, такий і розідми з неї огонь. Тим-то, мабуть, воно й славне по між панами й мужиками, тим воно й припадало так до душі всякому!'' (автор про запорожців) — <small>розділ V.</small>
* ''Філозофи, вражі діти! Дивляться на божий мир із бочки, тілько не з порожньої, як той Діогенес, а по шию в горілці.'' (про запорожців) — <small>розділ VII.</small>
* ''Про славу думає лицар, а не про те, щоб ціла була голова на плечах. Не сьогодні, дак завтра поляже вона, як од вітру на степу трава; а слава ніколи не вмре, не поляже, лицарство козацьке всякому розкаже!'' (Кирило Тур) — <small>розділ VIII.</small>
* ''Голова — образ і подобіє боже: гріх підіймати на неї кия. Голова нічим не винна; '''із серця ісходять помишлєнія злая, убійства, прелюбодіянія, татьби''', — а голова, брате, нічим не винна''. (другий дід) — <small>розділ XII.</small>
* ''Не можна, мабуть, інше, як тілько горем да бідою, довести людей до розуму.''
* ''Весело й тяжко згадувати нам тебе, старий наш діду Києве! Бо й велика слава не раз тебе осіяла, і великії злигодні на тебе з усіх боків збирались... Скілько-то князів, лицарства і гетьманів добуло, воюючи за тебе, слави; скілько-то на твоїх вулицях, на тих старосвітських стогнах, на валах і церковних цвинтарях пролито крові християнської! Уже про тих Олегів, про тих Святославів, про тії ясири половецькії нічого й згадувати. Ту славу, тії злигодні вибила нам із голови безбожна татарва, як уломився Батий у твої Золоті ворота. Буде з нас і недавніх споминок про твою руїну.''