Шевельов Юрій Володимирович: відмінності між версіями

Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
оформлення, вікіфікація
Рядок 1:
{{Wikipediaособа}}
'''Ю́рій Володи́мирович Шевельов''' (1908–2002) — [[українці|український]] мовознавець, історик літератури.
 
== Цитати ==
* Поняття східнослов'янскої єдності, якщо під ним мається на увазі щось більше, ніж суто географічна близькість, є такою самою метафорою, як «схід» чи «захід» сонця, що згадуються в мові на щодень усупереч науковим поглядам Коперника та Ґалілео Ґалілея, яких ми дотримуємося, стосовно місця Землі в Усесвіті.
** <small> («[http://izbornyk.org.ua/shevelov/shev01.htm Історична фонологія української мови]», 1979) </small>
* Давно вже сказано дві речі про справжніх учених. Вони не ті, хто все знає. Таких нема. Справжній [[учений]] — той, хто знає, чого не знає. І два — він знає, де шукати… Я б тільки додав — і хто перевіряє цитати.
** Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 54.
* А є на світі — не [[закон]], але тенденція до усування кращих.
** Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 151.
* Послідовним можна бути, думаю, тільки в двох випадках. Або все прощаючи і не роблячи, випадок [[Ісус Христос|Ісуса]] і [[Толстой Лев Миколайович|Толстого]] — або все нищачи, все — випадок Торквемади і Єжова. Друге — нормально людське, перше — нормальне в запереченні людського. Усе інше — еклектика й борсання в суперечностях.
** Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 272.
* А поза тим — так я схильний думати — вибухи «взбесившейся материи», однаково — народження і смерть, і не бачу, чому одне одного краще.
** Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 279.
* Скептицизм, [[песимізм]], багато років заборонений плід, — тепер модний товар. Не журімось тим. Сказано-бо, що тільки великі нації породжують великих песимістів. Ми породжуємо — значить, ми велика нація.
** Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002. — К.: Факт, 2011. — С. 415.
* Література зберегла нам чисте сяйво найсвітліших українських морально-етичних традицій, але вона нічого не зрозуміла в проблемах свого часу і ніяк не ствердила українства на терезах світової історії.
** <small> («Наша сучасність — наше мистецтво», 1947) </small>
* [[Мистецтво]] починається з чесності… [[Чесність]] — чеснота митця, але вона — тільки передумова.
** <small>«Про чесність і про правду», 1956)</small>
* Не мистецтво і не наука побудують [[Україна|Україну]] — а [[зброя]] і труд, політика і зброя. Але поки політика і зброя спрямовані на ідеали провінційності, вони означають тільки марні загибелі кращих людей. І тому сьогодні слово належить мистецтву і науці.
** <small> («При битій дорозі», 1948) </small>
* Роль мистецтва — може, єдина його справжня роль — показувати людям їх майбутнє.
** <small>(«Зустрічі з Заходом», 1950)</small>
* Українське відродження XIX сторіччя проходило під знаком [[література|літератури]] й слова. Осередком українськості було слово. Перші парості руху не були політичними.
** <small>(«Так було чи так мало бути», 1952)</small>
* [[Історія]] не знає ні назавжди встановлених оцінок, ні справедливости.
** Юрій Шевельов. З історії незакінченої війни. — Київ: Вид. «Києво-Могилянська академія», 2009. — С. 317.
* Коли настане час вписуватися нам у світовий, ну скромніше — у европейський контекст нашого століття, то я, не вагаючися, згадав би, певно, [[Підмогильний Валер'ян Петрович|Валер'яна Підмогильного]], [[Маланюк Євген Филимонович|Євгена Маланюка]], [[Плужник Євген Павлович|Євгена Плужника]], [[Куліш Микола Гурович|Миколу Куліша]], звичайно ж — ранній Тичина…[[Тичина Павло Григорович|Тичина]]… В повоєнних роках важче, але коли назву [[Тютюнник Григір Михайлович|Григора Тютюнника]], [[Костенко Ліна Василівна|Ліну Костенко]], [[Драч Іван Федорович|Івана Драча]], [[Шевчук Валерій Олександрович|Валерія Шевчука]], [[Стус Василь Семенович|Василя Стуса]], Василя Голобородька, то не схиблю. Хоча, на кожному з цих, та й інших, сильних імен неодмінно, хотіли б вони цього чи ні, а радянське життя наклало свій відбиток, що тут вже зробиш. До сказаного вище хочу лише обов'язково додати: вихід у світ, навіть на європейському рівні, постане перед [[українська література|українською літературою]] лише з міцною державністю. Це — аксіома. Ніхто не цікавиться літературою чи мистецтвом маловідомих народів.
** Юрій Шевельов. З історії незакінченої війни. — Київ: Вид. «Києво-Могилянська академія», 2009. — С. 422–423.