Підмогильний Валер'ян Петрович: відмінності між версіями

Вилучено вміст Додано вміст
→‎Цитати: є в окремій статті
оформлення, доповнення
Рядок 1:
{{Wikipedia}}
'''Валер'я́н (Валеріян) Петро́вич Підмоги́льний''' (1901 — 19371901–1937)  — український прозаїк і перекладач. Автор роману «[[Місто (роман)|Місто]]» (1928). Ув'язнений і вбитий радянською владою.
 
== Цитати ==
{{Q
* Бо ''треба'', ось що вами керує, а не якась ''[[мораль]]''...
: | Цитата = Бо <small>''(треба'', ось що вами керує, а не якась ''[[мораль]]''…<ref>Повість без назви // С. 279)''</smallref>
| Коментар =
 
}}
* Всі люди в основному негідники, лицеміри, неймовірні себелюби, одно слово, без вийнятків тартюфи, і що відрізняються вони лише формою їх прикриття. Тільки сила, тільки людська підлота рушить і так званим праведником, що накладає своїм життям за ближніх, і так званим бузувіром, що винищує праведників.
{{Q
: <small>''(Повість без назви // С. 286)''</small>
* | Цитата = Всі люди в основному негідники, лицеміри, неймовірні себелюби, одно слово, без вийнятків тартюфи, і що відрізняються вони лише формою їх прикриття. Тільки сила, тільки людська підлота рушить і так званим праведником, що накладає своїм життям за ближніх, і так званим бузувіром, що винищує праведників.<ref>Повість без назви // С. 286</ref>
 
| Коментар =
* Головні й найзліші вороги нашого життя — звичка і мета. Перша примушує нас зовсім не пізнавати вражень від речей, які нас звичайно оточують; друга — пізнавати ці враження лише службово, у їх відношенні до уявної речі, яка невідомо чи здійсниться для нас коли-небудь.
}}
: <small>''(Повість без назви // С. 245)''</small>
{{Q
 
* | Цитата = Головні й найзліші вороги нашого життя  — звичка і мета. Перша примушує нас зовсім не пізнавати вражень від речей, які нас звичайно оточують; друга  — пізнавати ці враження лише службово, у їх відношенні до уявної речі, яка невідомо чи здійсниться для нас коли-небудь.<ref>Повість без назви // С. 245</ref>
* Добу найбільше характеризує антураж.
| Коментар =
: <small>''(Повість без назви // С. 303)''</small>
}}
 
{{Q
* Мені здається, в людському житті цілком досить горя і бур, щоб їх ще треба було доповнювати в мистецтві. Тому я малюю тільки світле і радісне.
: | Цитата = Добу найбільше характеризує антураж.<smallref>''(Повість без назви // С. 302)''303</smallref>
| Коментар =
 
}}
* Людина — це передусім горда тварина.
{{Q
: <small>''(Повість без назви // С. 279)''</small>
* | Цитата = Мені здається, в людському житті цілком досить горя і бур, щоб їх ще треба було доповнювати в мистецтві. Тому я малюю тільки світле і радісне.<ref>Повість без назви // С. 302</ref>
 
| Коментар =
* Оскільки розум не співмірний з світом, він тільки здатен віддаляти нас від пізнання світу. Це пізнання можливе наперекір розумові, через усунення його, через те, що ми безпосередня частина світу всупереч тому, що ми розумні. Злитися з світом у його безконечності й вічності — ось дійсний шлях світового пізнання.
}}
: <small>''(Повість без назви // С. 290)''</small>
{{Q
 
| Цитата = [[Людина]] — це передусім горда тварина.<ref>Повість без назви // С. 279</ref>
* Чим яскравіші наші враження, тим наше життя цікавіше. Але ми живемо в такому обмеженому колі речей, що вони, кінець кінцем, притираються для наших чуттів.
| Коментар =
: <small>''(Повість без назви // С. 244)''</small>
}}
 
{{Q
* Класовий ворог, це в нас на кожному заводі й у кожній установі ніби штатна посада, яку хтось та повинен займати.
* | Цитата = Оскільки розум не співмірний з світом, він тільки здатен віддаляти нас від пізнання світу. Це пізнання можливе наперекір розумові, через усунення його, через те, що ми безпосередня частина світу всупереч тому, що ми розумні. Злитися з світом у його безконечності й вічності  — ось дійсний шлях світового пізнання.<ref>Повість без назви // С. 290</ref>
: <small>''(З життя будинку)''</small><ref>''Підмогильний, Валер'ян''. Місто / Передм. та навч.-метод. матеріали О. Лещенко. — К.: Школа, 2008. — С. 6</ref>
| Коментар =
}}
{{Q
* | Цитата = Чим яскравіші наші враження, тим наше життя цікавіше. Але ми живемо в такому обмеженому колі речей, що вони, кінець кінцем, притираються для наших чуттів.<ref>Повість без назви // С. 244</ref>
| Коментар =
}}
{{Q
* | Цитата = Класовий ворог, це в нас на кожному заводі й у кожній установі ніби штатна посада, яку хтось та повинен займати.<ref>''Підмогильний, Валер'ян''. Місто / Передм. та навч.-метод. матеріали О. Лещенко. — К.: Школа, 2008. — С. 6</ref>
| Коментар = З життя будинку
}}
{{Q
| Цитата = У нас всякий твір, коли він абсолютно і категорично не відповідає вимогам офіційноi ідеології, засуджують незалежно від того, чи гарний він, чи дійсний і чи потрібний.<ref>{{Cite web| url = http://www.umoloda.kiev.ua/number/2766/164/96598/ | title = «Місто» його правди | accessdate = 9 лютого 2016 | author = Валентина Самченко | date = 2 лютого 2016 | work = Україна молода }}</ref>
| Коментар = 24 травня 1925 року, диспут «Шляхи розвитку сучасної літератури»<ref>З виступу у залі Всенародної бібліотеки перед представниками літературно-громадських організацій, вузівською молоддю, міською інтелігенцією.</ref>
}}
 
== Про Підмогильного ==
{{Q
* | Цитата = Коли б хтось із читачів оцих моїх літературних спогадів та запитав мене, кого з молодих українських письменників двадцятих—тридцятих років я вважаю найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким або, по-просту кажучи, найбільш інлелігентним, то я б ні на хвилинку не не задумався і відказав:<br/> — Валеріана Підмогильного.<ref>Смолич, Ю. Підмогильний // Смолич, Ю. Розповіді про неспокій немає кінця. — С. 99</ref>
: <small>''(Смолич, Ю. Підмогильний // Смолич, Ю. Розповіді про неспокій немає кінця. — С. 99)''</small>
| Автор = [[Смолич Юрій Корнійович|Юрій Смолич Юрій]]
| Коментар =
}}
 
== Примітки ==
Рядок 38 ⟶ 55:
 
== Джерела ==
* ''Підмогильний, Валер'ян''. Оповідання. Повість. Романи.  — К.: Наукова думка, 1991.  — 800 с.
* ''Смолич, Юрій''. Розповіді про неспокій немає кінця.  — К.: Радянський письменник, 1972.  — 204 с.
 
[[Категорія:Персоналії за алфавітом]]