Апологія Сократа: відмінності між версіями

Вилучено вміст Додано вміст
Створена сторінка: '''Апологія Сократа''' ({{lang-el|Ἀπολογία Σωκράτους}}) — Платоновий варіант захисної промови...
(Немає відмінностей)

Версія за 00:55, 22 березня 2016

Апологія Сократа (грец. Ἀπολογία Σωκράτους) — Платоновий варіант захисної промови Сократа на суді за звинуваченням у тому, що він «не визнає богів, яких визнає держава, а вводить нові божества», а також «розбещує молодь». Суд, що відбувся 399 року до н. е., засудив Сократа до смертної кари.

Цитати

  • А власне кажучи, афіняни, мені бачиться, що справді мудрим є тільки Бог і цим віщуванням [згідно з яким Сократ - наймудріший поміж людей] він учить, що людська мудрість мало що варта або навіть нічого, і, здається, він має на увазі не Сократа, а користується моїм іменем лише заради прикладу, неначе б говорив: «З вас, люди, наймудріший той, хто, як Сократ, зрозумів, що насправді нічого не варта його мудрість».
(Апологія Сократа. — С. 28)
  • Сократ, кажуть, порушує закони тим, що псує молодь, не визнає богів, яких визнає місто, а визнає інші нові божества.
(Апологія Сократа. — С. 30)
  • ...можливо, хтось скаже: «Чи не соромно тобі, Сократе, займатися таким ділом, за яке тепер важиш життям?» Такому я справедливо можу відповісти: «Негарно ти говориш, чоловіче, якщо, на твою думку, людина, яка приносить хоч незначну користь, повинна зважати на життя або смерть, а не дивитись у кожній справі тільки на одне — чи її вчинки справедливі, чи несправедливі, чи гідні людини чесної чи нікчемної...».
(Апологія Сократа. — С. 35)
  • Я, афіняни, тим, мабуть, і відрізняюсь від багатьох людей, і якби хто сказав, що я в якомусь відношенні мудріший, то хіба тим, що, не маючи достатнього уявлення про те, що відбувається в Аїді, я так і вважаю, що не знаю. А що чинити кривду й не слухатись кращого від себе, хай то буде Бог чи людина, нечесно й соромно, — це я знаю. Ось чому того, про що не знаю, чи воно якраз не є добром, ніколи не буду лякатись, ані не думаю уникати більше від того, що достеменно є злом.
(Апологія Сократа. — С. 36)
  • ..боятися смерті, афіняни, це не що інше, як вважати себе мудрим, насправді не будучи ним. Бо це означає приписувати собі знання, якого не маєш. Бо ж ніхто не знає того, що таке смерть, ані навіть, чи не є вона в часом для людини найбільшим благом, а тим часом люди бояться її, немовби напевно знають, що вона — найбільше лихо. А хіба це не невігластво, до того ж найганебніше — уявляти, начебто знаєш те, чого не знаєш?
(Апологія Сократа. — С. 36)
  • ...якби ви мене, як кажу, за цієї умови [полишити філософію] тепер відпустили, то я сказав би вам таке: «Я вас поважаю і люблю, афіняни, але буду слухатись радше Бога, аніж вас, і поки я дихаю, і поки в мене буде сил, не перестану філософувати, намовляти й переконувати кожного з вас, кого тільки зустріну, кажучи те саме, що своїм звичаєм кажу: «Чоловіче добрий, як афінянин, як громадянин великого міста, прославленого мудрістю й могутністю, чи не соромишся ти турбуватись про гроші, аби мати їх якомога більше, про славу й почесті, а натомість про розум, істину, про душу свою не дбаєш і не стараєшся, щоб була вона якнайкраща?» І якби мені хто з вас заперечував і твердив, що дбає, то я не відпущу його і не відійду від нього зразу, а буду його розпитувати й переконувати, і якщо помічу, що в нього дійсно немає доброчесності, а він тільки говорить, що вона є, картатиму його за те, що він найбільші цінності ні за що має, а безвартісне високо цінує.
(Апологія Сократа. — С. 37)
  • ...в усьому місті не маєте нічого ціннішого, ніж оця моя служба Богові: адже я нічого іншого не роблю, тільки ходжу й переконую кожного з вас, молодого й старого, турбуватися передовсім якнайдужче не про тіло й не про гроші, а про душу, щоб вона була якнайкраща; я тверджу, що не від грошей створюється доброчесність, а від доброчесності бувають у людей гроші та всілякі інші блага, як у приватному, так і в громадському житті.
(Апологія Сократа. — С. 37)
  • Тим-то, афіняни, я промовляю тепер не заради себе самого, як це може комусь здаватися, а заради вас, аби ви, засудивши мене на смерть, не втратили дару, одержаного вами від Бога. Адже якщо ви мене стратите, то вам нелегко буде знайти другого такого, який би — смішно сказати — немов ґедзь, приставлений Богом до нашого міста, мов до коня, великого й благородного, але зледачілого від жиру, який потребує того, щоб його підганяв якийсь ґедзь. І бачиться мені, що Бог послав мене в це місто, що чимсь таким для міста є саме я, посланий йому Богом, аби я, цілими днями повсюдно вештаючись, кожного з вас без упину будив, намовляв і картав.
(Апологія Сократа. — С. 38)
  • Міг би, однак, хтось сказати: «Невже, Сократе, покинувши батьківщину, ти не зможеш жити спокійно й мовчати?» Ось про це і йдеться! Переконати декого з вас у цьому найважче мені з усього. Адже якщо я скажу, що це означає не слухати Бога, а не слухаючи Бога, не можна бути спокійним, то ви не повірите мені й скажете, що я кепкую; якщо ж я скажу, що саме це і є найбільше благо для людини: щодня вести розмови про доброчесність і таке інше, що ви чуєте від мене, коли я розмовляю, досліджуючи себе самого й інших, а життя без такого дослідження — не життя для людини; якщо я вам це скажу, то ви повірите мені ще менше. Все ж воно є так, афіняни, як я кажу, тільки переконати вас у цьому — не легка справа.
(Апологія Сократа. — С. 47)
  • ...смерть є одним із двох: або вмерти — значить стати нічим і померлий нічого вже не відчуває, або ж, як кажуть люди, це є для душі якась переміна і переселення її звідси в інше місце. Якщо це повна втрата відчуття, щось схоже на сон, коли хтось спить так, що навіть ніяких сновидінь не має, то тоді смерть була б дивовижним надбанням... Якщо ж смерть — це немов переселення звідси в інше місце, і якщо правду кажуть перекази, що там перебувають усі померлі, то чи може бути більше добро від неї, мої судді?
(Апологія Сократа. — С. 50)
  • ...вже пора нам іти звідси, мені — на смерть, вам — до життя, а що з цього краще, того не знає ніхто, крім Бога.
(Апологія Сократа. — С. 51)

Література

Платон. Апологія Сократа; пер. з давньогрецької Йосипа Кобів // Діалоги / Платон. — Харків: «Фоліо», 2008. — С. 21-51.