Малахов Віктор Аронович: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
Yuri V. (обговорення | внесок) м правопис, оформлення |
Yuri V. (обговорення | внесок) На місці російського президента я б неодмінно ініціював процедуру національного покаяння — бо каятися Росії є за що, вікіфікація |
||
Рядок 11:
== Цитати ==
* На місці російського президента я б неодмінно ініціював процедуру національного покаяння — бо каятися Росії є за що, про це ще задовго до лиходійств радянської доби попереджали і [[:ru:Владимир Сергеевич Соловьёв|В. Соловйов]], і [[:ru:Георгий Петрович Федотов|Г. Федотов]], — процедуру визнання і спокути своїх історичних провин. Мені гірко усвідомлювати, що список таких провин донині зростає, тим часом сама думка про покаяння залишається не більше ніж фантастичним припущенням, оскільки в людей, до спільноти яких я відчуваю себе причетним, схильність до самозамилування незмінно брала і бере гору над тверезим розумінням власної відповідальності.<ref>стор. 63, у книзі: [http://ru.duh-i-litera.com/tag/viktor-malahov-2/ Право бути собою]. К.: Дух і літера, 2008. — 336 с.</ref>
* Грішним ділом, саме падіння СРСР і, як сьогодні звично вимовляють, крах «комуністичної утопії», і досі в певному сенсі позначають для мене поразку людства, його невідшкодовну втрату. Немовби крізь ґрати і кров, дим і попіл, гній і багно «реальної дійсності» нам промайнула своїм крилом якась можливість іншого — і зникла. Доки міг існувати СРСР, доки він мав право на існування — було, попри все, місце для сподівань, що люди, згідно з переконанням молодого Маркса, зможуть, зрештою, спілкуватися просто «як такі»; що зв'язки людської доброти і солідарності колись-таки візьмуть гору над зв'язками крові, панування і вигоди. Було можливим — повторюю, попри все! — позитивне облаштування життя на вільних від економічної прагматики, неегоїстичних засадах, у перспективі творення вселюдської моральної спільноти. Попри все, зокрема й попри очевидну недолугість горе-теорій, на яких усе це базувалось — якісь початки і паростки такого позитивного налаштування життя давалися-таки взнаки, пробивалися у прогалинах офіціозу, принаймні, у пізній радянський період. Звідси — сьогоднішня невиразна ностальгія за «романтикою 60-х», безкорисливими дерзаннями і «проривами у Невідоме», що вже припали порохом давнини, наївно-зворушливою добротою і ентузіазмом, здатними, як щораз виявляється, так далеко випрозорювати світ навколо себе…
: Аж ось — ця омріяна земна альтернатива царству Золотого тельця впала. Велика й страшна країна, яка створила ГУЛАГ, перемогла фашизм, здійснила прорив у Космос і стала символом всілякої несвободи, сконала наприкінці 1991 р. Певно, так і повинно було статися. Запізнілі спроби реанімувати «совок» виглядали б великою дурістю; нині над ним у найкращому разі можна хіба що посміятися. Гумор либонь і існує заради того, аби людство весело розставалося зі своїм майбутнім, — здається, так полюбляв говорити колись Карл Маркс?<ref>[https://books.google.com.ua/books?id=eQJVJGisv4cC&pg=PA66&lpg=PA66&dq=%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80+%D0%BC%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D1%85%D0%BE%D0%B2+%D0%9C%D0%B0%D0%B9%D0%B4%D0%B0%D0%BD&source=bl&ots=d2XJKS2Cfc&sig=qRGQHH9ousVLG71ICmWVWz1DQs4&hl=uk&sa=X&ved=0ahUKEwi6rb_KnqbSAhXmKJoKHRHSDAUQ6AEITjAI#v=onepage&q=%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%20%D0%BC%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D1%85%D0%BE%D0%B2%20%D0%9C%D0%B0%D0%B9%D0%B4%D0%B0%D0%BD&f=false стор. 66], у книзі: [http://ru.duh-i-litera.com/tag/viktor-malahov-2/ Право бути собою]. К.: Дух і літера, 2008. — 336 с.</ref>
| |||