Стус Василь Семенович: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
Friend (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
Friend (обговорення | внесок) |
||
Рядок 3:
== Цитати ==
{{Q|Цитата = Перші уроки поезії – мамині. Знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати… Найбільший слід на душі – од маминої колискової «Ой, люлі-люлі, моя дитино». Шевченко над колискою – це не забувається. А співане тужно: «Іди ти, сину, на Україну, нас кленучи» – хвилює й досі. Щось схоже до тужного надгробного голосіння з «Заповіту»: «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров'ю волю окропіте».
Ненавиджу слово «поезія». Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші. Деякі з них – як на мене – путящі.
І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що, повна любови, долає природне почуття зненависти, звільнюється од неї, як од скверни. Поет – це людина. Насамперед. А людина – це, насамперед, добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а – робив би коло землі.
Ще зневажаю політиків. Ще – ціную здатність чесно померти. Це більше за версифікаційні вправи!
Один з найкращих друзів – Сковорода.<ref>[http://exlibris.org.ua/stus/r01.html Стус В. Зимові дерева. – Брюссель: Література і мистецтво, 1970. — С. 9-10.]</ref>
| Автор = «Двоє слів читачеві», 1969}}
{{Q|Цитата = Я вважаю, що доля [[Донбас]]у — це майбутня доля України, коли будуть одні солов'їні співи. Як же можна миритись з тим особливим «інтернаціоналізмом», який може призвести до згуби цілої духовної одиниці людства? Адже ми не прусси, не полаби, нас — за 40 мільйонів. Прошу, — зрозумійте мене як слід. Я хочу тільки добра, чесного добра, а асиміляторство — хіба це чесна штука? Зрозумійте мене в моєму горі, бо я чую прокляття віків, чую, бездіяльний, свій гріх перед землею, перед народом, перед історією. Перед людьми, що своєю кров'ю кропили нашу землю. Довгий мартиролог борців за національну справедливість лишає нам історія, а ми навіть на гнів праведний не можемо здобутись.
Зараз я читаю українську мову в Горлівці, в російській, звичайно, школі. В Горлівці є кілька (2-3) українських шкіл… В Донецьку таких немає, здається. Отож, картина дуже сумна. У нас немає майбутнього. Коріння нації — тільки в селі, а «хуторянським» народом ми довго не проживем, пам'ятаючи про вплив міста, про армію, про всі інші канали русифікації. На Донбасі (та й не тільки!) читати українську мову в російській школі — одне недоумство. Треба мати якісь моральні травми, щоб це робити. Одна усна заява батьків — і діти не будуть вивчати мови народу, який виростив цих батьків. Хіба це не гопашний театр — з горілкою і шароварами? Обов'язково — німецьку, французьку, англійську мови, які завгодно, крім рідної.<ref>http://web.archive.org/web/20181223123225/https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/tvoya-pravda-za-toboyu</ref>|Автор = лист до [[Малишко Андрій Самійлович|Андрія Малишка]] (1962)}}
{{Q|Цитата =<poem>Сто років як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії.
І глупа облягає ніч
пекельний край і крик пекельний.
Сто років мучених надій,
і сподівань, і вір, і крові
синів, що за любов тавровані,
сто серць, як сто палахкотінь.
Та виростають з личаків,
із шаровар, з курної хати
раби зростають до синів
своєї [[Україна|України]]-матері.
Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована віками,
і не скарать тебе душителям
сибірами і соловками.<ref>http://poetyka.uazone.net/stus/dereva06.html</ref></poem>
| Автор = «Сто років як сконала Січ…», 1963}}
* В масштабі поетового світобачення всяка неорганічність та імітація — тільки несмак.
Рядок 70 ⟶ 102:
* Як добре те, що [[смерть|смерти]] не боюсь я: і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
: що перед вами, судді, не клонюся: в передчутті недовідомих верст… («Як добре те, що смерті не боюсь я…», 1977)<ref>[http://ukrlife.org/main/minerva/1000_cit11.htm Смерть // Тисяча цитат з українського письменства]</ref>
{{Q|Цитата = Я не націоналіст. Навпаки, я вважав за потрібне робити так, аби серед певної частини українців розвіяти дурман самозакоханости, антисемітизму, загумінкової обмежености. Так само за потрібне я вважав робити так, щоб серед певної частини росіян, євреїв і т.д. розвіяти дурман неповаги до української мови, культури, історії, неповаги до праці селянина, що гречно причащає усіх нас хлібом і сіллю від своїх мозолів.{{sfn|Палімпсест|2003|с=18}}|Автор = лист до першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста, 1972}}
{{Q|Цитата = Весь обшир мій — чотири на чотири.
Куди не глянь — то мур, куток і ріг.{{sfn|Палімпсест|2003|с=261}}|Автор = «Весь обшир мій — чотири на чотири…» зі збірки «Палімпсести», написаної між 1971 і 1977 роками}}
{{Q|Цитата = Нестерпно надокучили уламки доль, ламані лінії бажань і звершень, гримаси наслідків. Моторошно чутися без свого краю, без народу, яких мусиш творити сам зі свого зболілого серця.{{sfn|Палімпсест|2003|с=8}}|Коментар = із табірних записів}}
| |||