Пагутяк Галина Василівна: відмінності між версіями

{{Особа}}

 

 

* …доброго пана стріти було важко: шляхта жила за вовчими законами, а не за Божими, і навіть не людськими, бо є серед них цілком справедливі. Шляхтич міг напасти на двір сусіда, побити челядь, пограбувати майно. І якщо потерпілий не завдава зворотнього удару. Його мали за ніщо. Він боявся суду свого стану більше, ніж Страшного Суду, і Бог здавася йому лихварем, від якого можна відкупитися молитвами і злотими…У монастирях тоді радо приймали купців, бо ті ніколи не вдавались до розбою, не грабували святі обителі, як це робила шляхта. <!-->сторінка 216<-->

 

 

* А, може, так і весь наш люд розбрівся по горах і долах, шукаючи безпечного місця, бо пильнують сей край наймити, а не господарі? Замість жити так, як навчає наш добрий пастир, Ісус Христос, слухають наймитів, прийшлих з чужого краю. Отак я думав про мирське, забувши про спасення власної душі. А хто нехтує спасенням, той негайно впадає у гріх.. <!-->с. 236<-->

* Блаженні ті, котрі відають, що вони чинять. І прокляті, хто не відає, що чинить. … Річ у тім, хто відає, а хто не відає, що чинить. Але так само важливо, що кожен може змінити те, що , здавалось, не можна змінити. Наприклад, історію. Він може йти дорогою зла чи дорогою добра, але повинен знати, якою дорогою йде. Куди вона приведе – не так важливо. Чи відаєте ви, що чините? Чи відаю я? Ні. <!-->с. 280-281<-->

 

 

* Свобідним край стає не тоді, коли на трон сідає мудрий володар, а коли з’являється багато вільних людей серед різних станів. Тоді немає потреби йти по коліна в крові, шукати ласки в сильніших сусідів. Бог проливає благословення на такий край, а не плаче над його нещасливою долею. <!-->С. 303<-->

 

 

== Джерела ==

* Пагутяк Г. Слуга з Добромиля. — Київ: Дуліби, 2006

 

{{Ізольована стаття}}

[[Категорія:Автори-П]]

[[Категорія:Українські письменники]]