Томашівський Степан Теодорович: відмінності між версіями

| Цитата = Чи з усім тим питанням української '''нації''' вирішено раз на все? Не дурім себе! Що тілько тепер ми станули перед іспитом історії, де мусимо доказати, що ми дозріла самостійна нація. Наші старі рецепти: «прийди хтось всемогутній, вичисти нашу країну з зайдів, відгороди нас непрохідною стіною штиків від Москви і Варшави, а побачим, що ми самостійна нація, велика, богата, творча» — ні-к-чому не годяться. Поки можна було дурити чужинців і скидати вину за нашу бездарність на «тяжких воріженьків»: Половців, Татар, Турків, Ляхів, Москалів, унію, панщину, указ з 1876-го р. і т. ин. поти можна було ласкаво кивати головою; то сьогодні, коли ми знов самі між собою, мусимо сказати щиро і твердо: покажім ділом, нашою духовною творчостю, що ми самостійні і рівноправні в сім'ї культурних народів; що наше слово, наш дух, наша ідея, геній нашої землі здоровий, дужий, оригінальний і привабливий не тілько для нашого брата, а й для любого чужинця; що наше письменство має ще инші перлини окрім «Пана та Собаки», «Марка Проклятого», «Назара Стодолі», ще инших філософів окрім [[Сковорода Григорій Савич|Сковороди]]; що наше громадянство почитає ще инших героїв окрім Гонти, Махна та всякого отамання. Коли в недалекому часі доведемо до сього, що кождий чужинець увійшовши в українське середовище не матиме вже того почування, що спускається в низ, то ми іспит здали; у противному разі — попрощаємося з мріями про національну самостійність.