Галичина: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
м →Цитати |
|||
Рядок 24:
| Коментар = [[Куліш Микола Гурович|Микола Куліш]] «[[Мина Мазайло]]» (третя дія, 7).
| Автор = Мокій Мазайло}}
{{Q
| Цитата = '''Тьотя Мотя:''' І скажи нарешті, Моко, Моко, Моко, невже ти не руська людина?
'''Мокій Мазайло:''' Я — українець!
'''Тьотя Мотя:''' Та українці — то не руські люди? Не руські, питаю? Не такі вони, як усі росіяни?
'''Мокій Мазайло:''' Вони такі [[росіяни]], як росіяни — українці…
'''Тьотя Мотя:''' Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями? Будь ласка…
'''Мина Мазайло:''' Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої [[українська мова|української мови]]. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія.
'''Тьотя Мотя:''' Хто вони такі? Якої нації люди, питаю?
'''Мина Мазайло:''' Частина — наші малороси, себто руські…
'''Тьотя Мотя:''' Ну?
'''Мина Мазайло:''' А частина, з'явіть собі, галичани, себто австріяки, що з ними ми [[Перша світова війна|воювалися 1914 року]], подумайте тільки!
'''Тьотя Мотя:''' Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте… Так он вони хто, ваші українці! Тепера я розумію, що таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так?
'''Дядько Тарас:''' Зрозуміла, слава тобі господи, та, жаль тільки, задом…<ref>Куліш М. Твори: в 2 т. — Київ: Дніпро, 1990. — Т. 2. — С. 138-139. — ISBN 5-308-00654-7</ref>
| Коментар = Микола Куліш «Мина Мазайло» (третя дія, 7).}}
{{Q
| Цитата = Галичина у шістдесятих завдяки своїй близькості до західних кордонів, впливу Європи і, зокрема, Польщі, завдяки родинним зв'язкам галичан зі Штатами і Канадою, завдяки нетривалому, у порівнянні зі східними територіями України перебуванню у складі тоталітарного совка, і, нарешті, завдяки міцним традиціям сімейним, моральним, релігійним і українофільським була регіоном вільнодумства, який вважався Москвою найнебезпечнішим і піддавався шаленому ідеологічному тиску. Незважаючи на це, а може і завдяки цьому, у нормальної львівської молоді шістдесятих виробилась стійка алергія до всього совдепівського, повне несприйняття совкового фальшу, починаючи з піонерських і комсомольських зборів і закінчуючи піснями Кобзона. Західна рок-музика, крім своєї мистецької цінності, мала ще й потужний протестний елемент. У ті часи було багато молодих людей, котрі могли зіграти на гітарі і заспівати «Yesterday» і знали напам'ять Шевченкову «Розриту могилу». [http://postup.brama.com/000606/97_15_1.html]
| |||