Харчук Борис Микитович: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
оформлення |
доповнення |
||
Рядок 1:
{{Особа
|Зображення = Borys Kharchuk.jpg}}
'''Бори́с Мики́тович Харчу́к''' (13 вересня 1931, Лози — 16 січня 1988,
== Цитати ==
Рядок 10:
{{Q|Цитата = Горіли хроніки, храми і святі книги, а слово вийшло з вогню, як заповіт.
Гнане, принижене й занапащене, воно ніколи не відчувало себе, як у полоні-безвиході. Йому належало ще чимало зробити. Воно начеб чекало великої пори. І вона прийшла: велика пора формуванння нації — XVI і XVII століття<ref name="Бойко"/>.}}
{{Q|Цитата = За нами — немовкна історія. Вона продовжиться, стане і буде на наших кістках — жива й невмируща. Її свідчення невмолимі, як блискавка у найпохмурнішому небі: вона розтинає їх знаками вогню, полум'яно освітлює землю,
{{Q|Цитата = Минуле ніколи не заперечує, а завжди підтверджує<ref name="Бойко"/>.}}
{{Q|Цитата = Наша мовна традиція сягає далеких, докняжих часів, а в період держави [[Київська Русь|
{{Q|Цитата = Нещасна, неправдива людина, що добровільно й легко зрікається рідної мови; щаслива, праведна людина, що в радості й горі будує слово своєї землі. Нещасні, прокляті батько й мати, що сплоджують перевертнів; щасливий, непереможний народ, що породжує своїх захисників і оборонців<ref name="Бойко"/>.}}
{{Q|Цитата = Сила й мудрість сучасників і нащадків — у [[знання|знанні]], в усвідомленні до мозку і кісток вікового твердого досвіду предків, як свого станового хребта, а безсилість і нерозумність — у забутті цієї науки<ref name="Бойко"/>.}}
{{Q|Цитата = Слово впізнало еллінську й римську філософію й поетику, систему [[Миколай Коперник|Коперника]]; воно стало демократичним і непоборним, як [[республіка]] Запорізька Січ, і прекрасне, як козацьке [[бароко|барокко]]. Цілком природно, що вияв його сили — національної самосвідомості збігається з вибухом визвольних змагань за національну й соціальну справедливість і свободу<ref name="Бойко"/>.}}
{{Q|Цитата = [[Слово]], [[мова]] — не просто будматеріал, а твоє покликання. Вони — і совість, і правда. Їх нема про будень і свято. Вони — одні, єдині. Без них не дихнеш<ref name="Бойко"/>.}}
{{Q|Цитата = Слово не значок, не символ — це [[вогонь]], а перефразовуючи вже відоме: сорочка духу народу.
Вона досконало-вишукана й коштовно-прекрасна — невтомно шита з покоління в покоління і турботливо передавана з роду в рід для найвищого, повного довершення, що йому не буде кінця.
Вона вся з гомону полів, лісів і морів отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця, зірок і переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом — кожна її ниточка вимочена в Дунаї, криницях і струмках людської звитяги<ref name="Бойко"/>.}}
{{Q|Цитата = Спускатися в глибину віків — пити з повного відра здоров'я на горе косі й чумі: криниця історії не замулююється<ref name="Бойко"/>.}}
{{Q|Цитата = Такий безсторонній очевидець, як знаний [[історик]] і мандрівник [[сірієць]] [[Павло Алеппський]], що зустрічався з [[Богдан Хмельницький|Богданом Хмельницьким]], стверджує: освіченість серед «козацького народу» — буденне явище. Він занотував: «Не лише всі козаки, але більшість їх дружин і дочок уміють читати»<ref name="Бойко"/>.}}
{{Q|Цитата = Як і чому могло статися, що виплекана, виспівана народом, гартована в борні за свою самобутність, вирятувана з утисків, заборон і асиміляційного пекла двох кровожерних імперій — російської й австро-угорської, піднята до визвольних революційних кличів і в результаті цього утверджена, як рівна серед рівних усіх мовзагальнолюдської культури і поступу, українська мова раптом стає зайвою і непотрібною?
Як і чому це відбувається у найбільш освіченому XXст., в час суцільної обов'язковою грамотності, індустріального продукування книг і періодики, розповсюдження радіо і телебачення<ref name="Бойко"/>?}}
| |||