Андрей (Шептицький): відмінності між версіями

Вилучено вміст Додано вміст
оформлення
м оформлення
Рядок 91:
{{Q|Цитата = Пам’ятники мистецтва і культури цінуються й бе-режуться, як на те заслуговують, лиш тоді, коли ціла суспільність бачить у них святощі, переказані пред-ками, святощі, які мають бути збережені для прий-дешніх поколінь. Тоді вони не пам’ятники археології, а жива основа національної культури на майбутні століття. Як довго вони, не усунені з місць, для яких були творені, ще оточені теплою атмосферою життя, представляються тим, чим є у зв’язку із життям і культурою - живим висловом національної живої душі, доказом живої культури. Тоді музеїв і зберіга- чів не треба. В епохах свідомого відчуття всього, що є пам’ятником минувшини, музеєм є кожна церква, кожна хата, а зберігачем - кожна письменна людина<ref name="365_УКГЦ"/>.}}
{{Q|Цитата = Заки я навчився читати й писати, коли ще не здавав собі справи з почувань, я серцем відчув красу старої нашої ікони. Я був, відай, дуже малим хлоп-чиком, коли в нашій старенькій деревляній церкві у Прилбичах, стоячи перед іконостасом, відчував ту незбагненну емоцію, що її я нині назвав артистич-ною емоцією. Я мусив бути маленьким хлопчиком, бо наш старенький парох, якого я відтак на добру голову переріс, тоді видавався мені велетнем, як він у святих ризах виходив дияконськими дверми на Великий вхід. (...)<ref name="365_УКГЦ"/>.}}
{{Q|Цитата = Усе те разом надзвичайно зворушувало моє сер-це. Гієратичні (священні) постаті в іконостасі, на мене звернений зір Христа Спасителя і святої Його Матері та якась містична темрява, в якій світиш тільки свічки, і їхній відблиск на золотих тлах ікон, дим кадила, що зносився до неба разом із звуками пісні, - все те разом складало вражіння таке глибо* ке, яке ледве чи коли в житті пам’ятаю. А глибоке було вражіння якраз тому, що поза тими зовнішніми проявами відчувало серце якусь таємну глибінь, що, наче промінчик, спливала на душу з-поза світу, наче з неба<ref name="365_УКГЦ"/>.}}
{{Q|Цитата = Щаслива родина, що ДАЄ мучеників Щасливийп/і рід, з якого Бог вибирає людей, пнклик до того найвищого, найкращого достоїнства в БОЖІЙ Церкві.
Немає дійсно красною оінци, нема чуднішої ви, нема більшого щастя для християнина, як крон пролити за святу віру. Але бути братом, сином, смо яком мученика - то також немала слана і немале щастя<ref name="365_УКГЦ"/>.}}