Гончар Олесь Терентійович: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
доповнення |
Немає опису редагування |
||
Рядок 9:
{{Q
| Цитата = Дивує, з якою настирністю івани піклуються про поширення російської раси (про масові зґвалтування радянськими солдатами жінок та дівчат у Будапешті; запис у щоденнику 29 березня 1945<ref>[https://books.google.com.ua/books?id=7PusCAAAQBAJ&pg=PT324&lpg=PT324&dq=раси&source=bl&ots=ZyEQz4ixV6&sig=hTPC6K9uFRwat_ENtVGRijiktQM&hl=uk&sa=X&ved=0CCwQ6AEwA2oVChMI_MrQi4nlyAIVBIYsCh1oxAuR#v=onepage&q=раси&f=false Одна повія на сто солдатів]</ref>}}
{{Q|Цитата = Класична українська література, починаючи від Шевченка чи навіть ще й від Котляревського, показала нам приклад того, як треба ставитися до народної мови, цього ясного і справді цілющого для художника джерела. [[Микола Гоголь|Гоголь]], захоплено відкриваючи красу фольклору, колись висловив думку, що саме народні пісні, може, навіть більше, ніж праці історично-документальні, виповідають нам справжню, не поверхневу історію народу, розвиток його моралі, психології, глибинні процеси духовного життя.
Це ж можна сказати й про творчість народу в царині мови, у довготривалій розбудові тієї найскладнішої сфери, яка, мовби володіючи безліччю живих нервових закінчень, не перестає дивувати нас своєю чутливістю, незрівнянною здатністю вловлювати весь гомін світу — і потужні туркоти епохальних подій, і ледь чутний шепіт інтимного, найближчу хвилю життя і його найдальші зоряні шуми<ref>Мово рідна, слово рідне!.. / Упорядн.: І. Бойко. — Київ: Видавництво "Веселка", 1989. — С.211</ref>.}}
|