Емма Андієвська: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
фото |
→З "Роману про добру людину": доповнив |
||
Рядок 42:
==З "Роману про добру людину"==
* Безмежна доброта - рідкісне явище. Доброті природа залишила місце лише як виняток з її правил. Добру людину нищать, затоптують, коли ж немає сили знищити - глузують, знущаються, і вона завжди гине. Але якби не народжувалася ця безмежно добра людина, яка нагадує нікчемним створінням про божественність людського покликання, весь світ не проіснував би й миті. Все буття рознесено б на друзки, і воно ніколи не втілилося б знову. Бо навіть злі, мерзенні й підлі креатури не проіснували і одного віддиху, якби всього буття не виправдовувало існування безмежно доброї людини. Її затоптують, однак через неї, і то виключно через неї, рухається світ.
** Андієвська Е. ''Роман про добру людину''. - К.: 1993. - С. 9.
* ... зло робиться безсиле перед найменшим проявом справжнього добра.
** Там само. - С. 25.
* ... ймовірно, кожну людину, яка відчуває себе людиною, нестримно тягне робити іншим добро...
** Там само. - С. 27.
* ... камінь, що його людина кидає в іншу, має властивість міняти напрям...
** Там само. - С. 34.
* Те, що спонукує людину щось виснувати, - нехай найпростіше - ніколи не те, з чого воно висновується.
** Там само. - С. 39.
* Людина завжди така, якою вона себе захоче уявити.
** Там само. - С. 39.
* - Що ж одна людина спроможна вдіяти? - Все. Лише людина боїться або й ледача шукати опертя в собі, зручніше покладатись на когось, а не на власні сили, забуваючи, що власна опора - від Бога.
** Там само. - С. 41.
* В кожному закладено місце для божественного, і від людини залежить, чи вона дозволить рости цій божественності в собі, - а це очевидно вимагаєдеяких зусиль, ніщо даром не дається, - чи затопче її....
** Там само. - С. 41.
* Постарайся виплекати в собі те, що тобі кортіло б бачити серед твого оточення. Бож дійсна лише доброта.
** Там само. - С. 42.
* Нікчемне завжди мститься доброму, бо воно знає: йому готоване небуття, тому воно найзапопадливіше спішить лизнути існування, яке для нього ввижається виключно в злі. Однак добротою дається і це направити.
* Добро - різне, а зло завжди на один кшталт.▼
** Там само. - С. 42.
▲* Добро - різне, а зло завжди на один кшталт...
** Там само. - С. 43.
* Лагідне слово - надійніше за провідника.
** Там само. - С. 49.
* Від гарного люди знуджуються далеко швидше, ніж від поганого.
** Там само. - С. 50.
* Мислення - духовна спокуса, найнебезпечніша з усіх спокус. Людина, що відкрила здібність думати, не годна спинитися, а в кожній думці захована вибухівка, ладна висадити весь світ у повітря. Лише коли мислення скерувати на споглядання, щойно тоді думка втрачаєруїнницьку потенцію, притаманну їй від народження.
** Там само. - С. 76.
* Злих душ не існує, душа є або добро, або її взагалі нема.
** Там само. - С. 77.
* Людина, яка знає, що таке добро, - хоч вистачає навіть не знати, а лише прочувати, - мимоволі залюблююється в нього, - я маю на увазі нормальну людину, пересічну, в якій існує поняття добра, а воно існує в кожному, крім, звичайно, покручів, - і легко набуває властивости примножувати його. Це як споглядання божественного: хто чим захоплюється, той у собі те й нарощує.
** Там само. - С. 77.
* В межових ситуаціях, - а вони завжди з'являються тільки в смертельній небезпеці, - де людина анґажується не одним пальцем, а вся, зі сліпучою чіткістю відмежовується добро від зла і зникають тіньові переходи “доброзла”, що панють у ситому, вільному від страх перед безпосередньою загибеллю суспільстві (де зло, - від жиру, очевидна річ, - обожнюють як щось подиву гідне через те, що воно не встигло запустити своїх пазурів у своїх дрислякуватих обожнювачів), і люди, які за сприятливіших умов померли б шанованими, чесними і добрими, оскільки їм ніколи не довелося проявити ні справжньої чесности, ні доброти, в суспільстві, що живе під Дамокловим мечем, виявляються нікчемними тврюками, підлими й боягузливими. Тому й стається, що благенькі добрячки за межових обставин, затуливши невинні зіниці, ніколи не бачать, як у їхній присутності катують і вбивають іншу людську істоту, бож треба рятувати насамперед власну шкуру, своя сорочка ближча, а крім того, пощо зайво побиватися, коли завжди є виправдання: хіба я винний?
** Там само. - С. 91-92.
* З миттю, як людина починає у щось, нехай найбезглуздіше (глузд чи безглуздя дуже умовні поняття) вірити, воно одразу ж оприсутнюється й стає дійсне, хоч би яким немисленним воно доти виглядало. Зло лише тоді набирає сили, коли людина (здебільшого це трапляється від страху чи вигоди) повірить у його реальність.
** Там само. - С. 102.
* ... людині не дано знати власної суті, їй дано тільки напрямні добра чи зла...
** Там само. - С. 106.
* Найстрашніше не смерть, від неї й так ніхто не втече, - не вигнання, не каторга, а коли істота, створена на Божу подобу, зі страху за коротку секунду амебного животіння гасить у собі вічний вогник добра, забуваючи, що Всевишній усе знає і все чує, навіть коли людині, затисненій, завдяки власній слабодухості, з усіх сторін свинячими писками зла, в розпачі ввижається, ніби Він осліп і Йому позакладало.
** Там само. - С. 196.
| |||