Жаботинський Володимир Євгенович: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 2:
'''Жаботинський Володимир (Зеєв) Євгенович''' (1880–1940) — єврейський письменник, публіцист, сіоніст, борець за незалежність [[Ізраїль|Ізраїлю]]. Народився 5 (17) жовтня 1880, в [[Одеса|Одесі]]. Жаботинський Володимир Євгенович — лідер правого сионізму, засновник та ідеолог руху сионістів-ревізіонистів, засновник Єврейского легіону (спільно з І. Трумпельдором) і організацій «Іргун» и «Бейтар»; письменник, поет, публіцист, журналіст, перекладач. Писав на івриті та ідиші (публіцистика), русійській (художня проза, фейлетони, вірші, віршовані переклади) и французський мовах.
ЗМІСТ
1 Дитинство та юність
2 Заняття літературою та журналістикою
3 Участь у сіоністському русі
4 Перша світова війна
5 Ідеолог ревізіонізму
6 Продовження літературної діяльності
7 Участь у масонському русі
8 Сім'я
9 Смерть
10 Пам'ять
11 Примітки
12 Література
== Текст заголовка ==
'''Дитинство та юність'''
Володимир (Зеев-Вольф, Вольф Євнович) Жаботинский народився в Одесі 5 (17) жовтня 1880, у асимільованій єврейській сім'ї. Батько, Євно (Євгеній Григорьєвич) Жаботинский, службовець Російского товариства мореплавства та торгівлі, займався купівлею та продажем пшениці, був виходець з Нікополя; мати, Хава (Евва, Єва Марківна) Зак (1835—1926), була родом з Бердичева, правнучка Маггида з Дубно. Старший брат Мирон помер дитиною; сестра Тереза (Тамара) Євгеніївна Жаботинська-Копп (1882—?) була засновником приватної жіночої гімназії у Одесі.
Коли Володимиру виповнилось п'ять років, сім'я у зв'язку з хворобою батька переїхала у Германію. Батько помер у наступному році, але мати, незважаючи на наступившую бідність, відкрила лавку з торгівлі письмовими приладдями та відправила вчитись сина у гімназію в Одесі. У гімназії Жаботинский вчився посередньо і курсу не закінчив, у зв'язку захоплення журналістикою, з 16 років став публікуватись у крупній російській провінційній газеті «Одеський листок» і був відправлений цією газетою кореспондентом у Швейцарію та Італію; також співпрацював з газетою «Одеські новини». Вищу освіту отримав у Римському університеті на кафедрі право.
Друг дитинства та юності Корнєя Чуковського, публікації першої статті якого активно сприяв («Він ввів мене у літературу» — казав про Жаботинського Чуковський. Володимир Жаботинський був поручителем нареченного на весіллі Корнєя Івановича Чуковського та Марії Арон-Беровни (Борисовни) Гольдфельд 26 травня 1903 року.
Заняття літературою та журналістикою
Дебют Жаботинского в журналистике состоялся в августе 1897 года в газете «Южное обозрение» под псевдонимом «Владимир Иллирич». Обратил на себя внимание корреспонденцией из Рима и фельетонами под псевдонимом Altalena. В начале XX века активно выступал как поэт и переводчик; в его переводах русская публика ознакомилась со стихами крупнейшего еврейского поэта того времени Х. Бялика. Автор одного из русских переводов «Ворона» Эдгара По.
В 1904 году переехал в Санкт-Петербург (из-за инцидента с полицией, за который ему грозило административное наказание) и сотрудничал в «Руси» («Наброски без заглавия», подписываемые «Владимир Жаботинский»). Активно откликался на все явления русской общественной жизни и горячо отстаивал начала свободы личности. В 1907 году женился на сестре своего одноклассника по гимназии Анне Марковне Гальпериной.
Часть поэтических произведений Жаботинского, фельетонов и статей была издана отдельно до революции: «В студенческой богеме» (из жизни итальянского студенчества), «Десять книг», поэма «Бедная Шарлотта» (о Шарлотте Корде; тираж был частично конфискован властями, усмотревшими в поэме пропаганду террора). Последняя получила восторженный отзыв Горького. Куприн также отмечал «врождённый талант» Жаботинского и полагал, что, если бы тот не увлёкся сионистской деятельностью, он бы вырос в «орла русской литературы»[12].
В дни празднования столетнего юбилея Гоголя в 1909 году в статье из цикла «Наброски без заглавия», опубликованной в журнале «Рассвет», № 13-14, переименованной при переиздании в 1913 году в «Русскую ласку», впервые выступил с обвинением русской литературы в антисемитизме. По его мнению, русской интеллигенции свойственен скрытый, но всё более проявляющийся великорусский национализм, направленный с его точки зрения против евреев, и которому он предсказывал дальнейшее стремительное развитие. К формам проявления этого национализма он относил, кроме собственно ненависти к евреям, также их преднамеренное игнорирование — «асемитизм». Сам юбилей Гоголя был назван чуждым евреям — «чужой свадьбой»
== Цитати ==
| |||