Мороз Валентин Якович: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування |
Вилучені раніше цитати відновлено з покликаннями. |
||
Рядок 30:
* Найсолодшу музику добуває сталь.
* До світу сильних одна дорога — через вогонь.
=== «Есеї, листи й документи» (1975) ===
* [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталін]] не визнавав кібернетики. І все ж йому належить в цій галузі видатна заслуга: він винайшов запрограмовану людину. Сталін — творець Гвинтика.
:: <small>''(Репортаж із заповідника імені Берії. (1967). — С. 36)''</small>
* Вони [шістдесятники] повернули втрачену вагомість словам і поняттям, заставили людей знову повірити у реальність духовного [[світ]]у. Це був справжній подвиг: в атмосфері тотального зневір'я у щось повірити. І запалити [[Віра|вірою]] інших.
:: <small>''(Серед снігів. (1970). — С. 77)''</small>
* Одержимість — це не художність. І не [[Наука|науковість]]. І навіть не публіцистичність. Одержимість — це зовсім окрема субстанція, необхідний поряд з іншими компонент для повноцінного [[Духовність|духовного]] [[життя]].
:: <small>''(Серед снігів. (1970). — С. 78)''</small>
* Люди [[Русифікація|русифікуються]] не тому, що не люблять [[Україна|України]]. Люди русифікуються тому, що їм не вистачає сили повірити в Україну.
:: <small>''(Серед снігів. (1970). — С. 84)''</small>
* І тут на допомогу приходить інстинкт самозбереження. Він — головна підвалина Опору. Того Опору, яким тримається нація, і духовність взагалі.
:: <small>''(Хроніка опору. (1970). — С. 114)''</small>
* Напів[[освіта]] — це коли у людини спочатку вкрали [[Традиція|традиції]], а потім дали освіту. Напівосвіта — це коли культура не виростає органічно з власного коріння, а натовкується в людину поспіхом, за п'ятирічку — за скороченою програмою.
:: <small>''(Хроніка опору. (1970). — С. 121)''</small>
* На українському пустирі пасуться всі...
:: <small>''(Хроніка опору. (1970). — С. 124)''</small>
* Дехристиянізація, колективізація, індустріалізація, масове переселення з села до [[Місто|міста]] — усе це було небаченим в історії України розбиттям традиційних структур, катастрофічні наслідки якого виявились ще далеко не повністю.
:: <small>''(Хроніка опору. (1970). — С. 126)''</small>
* Створювати традиції так само безглуздо, як робити культурну революцію. «Культура» і «[[революція]]» — поняття несумісні, протилежні.
:: <small>''(Хроніка опору. (1970). — С. 127)''</small>
* Є мільйони людей з вищою освітою, які все знають, але нічого не мають — нічого святого.
:: <small>''(Хроніка опору. (1970). — С. 131)''</small>
* Національне відродження є процесом, що має практично необмежені ресурси, бо національне почуття живе в душі кожної людини — навіть тієї, яка, здавалося б, давно [[Смерть|умерла]] духовно.
:: <small>''(Замість останнього слова. (1972). — С. 138–139)''</small>
* Сидіти за ґратами нікому не легко. Але ж не [[Повага|поважати]] себе — ще важче. І тому будемо битись!
:: <small>''(Замість останнього слова. (1972). — С. 140)''</small>
== Джерела ==
* Валентин Мороз: Есеї, листи й документи. — [Б. м.]: Сучасність, 1975. — 288 с.
* [http://ukrlife.org/main/afor/moroz.html Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001]
| |||