Анні Ерно

французька письменниця, нобелівська лауреатка (2022)

Анні Ерно (фр. Annie Ernaux), до шлюбу Дюшен (фр. Duchesne); нар. 1 вересня 1940, Лілльбонн) — французька письменниця, професорка літератури. Її глибинну автобіографічну творчість відносять до жанру автофікшен. Лавреатка Нобелівської премії з літератури 2022 року.

Анні Ерно
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати ред.

Про Анні Ерно ред.

  •  

Перші три книжки Ерно – автобіографічні романи, в яких вона описує події свого життя через вигаданих персонажів. Однак четверта, “La Place” (в українському перекладі «Майдан»), яка вийшла 1983 року й здобула престижну премію Ренодо, позначає розрив із класичною структурою роману та зародження унікального стилю письменниці[1].

  Елла Євтушенко
  •  

За «Майданом» з’явилася «Жінка» (1987) – історія матері, тригером до написання якої так само стала смерть мами Ерно. Далі йшли «Проста пристрасть» (1992) про позашлюбну інтрижку, «Сором» (1997) про травматичний епізод дитинства, «Окупація» (2002) про болісний розрив стосунків... і аж до «Років» (2008), об’ємної автобіографії, виписаної через призму історичних подій. Її дослідження власного життєвого досвіду виходить на новий рівень відвертості, а разом із тим долає межі літератури[1].

  — Елла Євтушенко
  •  

Соціальний статус і дряпання по «класовій драбині» — одна з ключових тем для авторки, адже її батьки, люди з робітничого середовища, керували продуктовою крамничкою, а сама Ерно, здобувши гуманітарну освіту та ставши зрештою письменницею, стала частиною інтелектуальної еліти[1].

  — Елла Євтушенко
  •  

Говорячи про письмо Анні Ерно, критики завжди відзначають її стиль. Він простий, прозорий, суворий, навмисне позбавлений прикрас і оздоб. За висловом самої письменниці, вона використовує мову як «ніж», яким роздирає імлу уяви. Її оптика — це об’єктив камери, який скрупульозно, безпристрасно й безкомпромісно висвітлює кожну деталь[1].

  — Елла Євтушенко

Примітки ред.