Дхаммапада
Дхаммапада — сакральний збірник поетичних висловлень Будди, створений, як вважають вчені, близько III століття до н. е. Написані його учнями основні етичні принципи раннього буддизму згруповані за тематичними рубриками: «Розділ про серйозність», «Розділ про щастя» тощо.
.jpg)
Цитати ред.
Адже дехто не знає, що нам судилося тут загинути. У тих же, хто знає, зразу припиняються сварки[1] |
Якщо навіть людина мало повторює Писання, але живе, згідно з дхаммою, визволившись від пристрастей, ненависті і невігластва... — вона причетна до святості[1] |
Ті, кому уявляється суть у несуті й несуть у суті, ніколи не досягнуть суті[1]... |
Як міцну скелю не може зрушити вітер, так мудреці непохитні серед хули й хвали[1] |
Мало хто з-поміж людей досягає протилежного берега. Решта ж людей тільки метушиться на тутешньому березі[1] |
Мудрі відходять: удома для них немає насолоди. Як лебеді, що залишають ставок, покидають вони своє житло... Їхній шлях, як птахів у небі, важкий для розуміння[1] |
Якби хто-небудь у битві тисячократно переміг тисячу людей, а інший переміг би тільки себе самого, то саме цей інший — найбільший переможець у битві[1] |
Легко жити тому, хто нахабний, як ворона, зухвалий, нав’язливий, безрозсудний, зіпсутий[1] |
Але важко жити тому, хто скромний, хто завжди шукає чисте, хто безсторонній, врівноважений, прозірливий, чиє життя чисте[1] |
Благі сяють здалеку, як Гімалайські гори. Злих же й зблизька не видно, як не видно стріл, пущених уночі[1] |
Багато людей порочних, і я терпітиму образи, як слон у битві — стрілу, випущену з лука[1] |
Про «Дхаммападу» ред.
423 афористичних пасажі «Дхаммапади» складають гармонійну ціліснiсть, визначаючи ті пристрасті й стани, які тримають людину у світі страждань, пропонуючи шлях визволення від страждань (основна тема аутентичного буддизму). Це визволення — не в самозабутті, самовгасанні, як вульгарно розуміють нірвану, а в просвітленні духу, який подолав низькі вподобання і залежності. Завдяки красі й глибині думки максими «Дхаммапади» протягом більш як двох тисячоліть немовби живуть своїм життям у світі людського духу, «виринаючи» то у Платона, то у Паскаля, то у Канта, то в Лабрюєра, то в Ніцше, то у Толстого, то у Достоєвського, то у екзистенціалістів (зрозуміло, без їхнього відома)[2]... — Зі статті «Десять пишемо, сто в умі» |
|||||
| — Іван Дзюба |
Див. також ред.
Примітки ред.
Джерела ред.
- Екстракт 150. У двох частинах. Частина перша. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова. Марія Томак, Ігор Сондюков. — Київ: 2009. — 1040 с. — ISBN 978-966-8152-15-3
