Еліас Канетті

Е́ліас Кане́тті (англ. Elias Canetti, 25 липня 1905 — 14 серпня 1994) — німецькомовний письменник і філософ єврейського походження. Народився в місті Русе, Болгарія. Громадянин Великої Британії (з 1952). Лауреат Нобелівської премії з літератури за роман «Засліплення» (1981). Автор поняття «акустична маска». Помер у Цюріху, Швейцарія.

Еліас Канетті

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Великі автори афоризмів читаються так, ніби всі вони добре знали один одного.

Відчуття маси мертвих у Гітлері є вирішальним. Вона є його справжньою масою. Без цього відчуття осягнути його взагалі не можна, ні його початок, ні його владу, ні те, за що він з цією владою взявся, як і те, до чого його починання привели. Його одержимість, що виявлялась в приголомшливій живучості, і є ці мертві. — “Цими мертвими” є 1,8 мільйона німців, що полягли в Першій світовій війні, поразку Німеччини в котрій Гітлер не визнає.

Будівлі Гітлера призначені для того, щоб приваблювати та утримувати найбільші маси. Через створення таких мас він прийшов до влади, але йому відомо й те, як легко великі маси схиляються до розпаду. Існують, окрім війни, лише два способи протидіяти розпаду маси. Перший — це їх ріст, другий — її регулярне повторення. Як емпірик маси, яких було обмаль, він знає її форми, однаково, як і її засоби. На величезних площах, великих настільки, що їх важко заповнити, масі дано можливість рости, вона є відкритою. її пристрасть, на котру він ще й як уповає, підвищується завдяки її росту. Регулярному повторенню служать споруди культового типу. Зразком є кафедральні собори. “Купельберґ”, запланований для Берліна, має вмістити в 17 разів більше простору, аніж церква Святого Петра. Зрештою, такі споруди призначені для зачинених мас. [...] Замість невпинного росту важливою тут стає регулярність приводів.

Ранок прийшов лише після безлічі ночей.

Я б сказав, з ранніх років маса завжди була присутня в моєму житті: я стикався з нею в найрізноманітніших формах. Поступово головним у моєму житті стало бажання розібратися, що ж власне таке ця маса. Я бачив, що людина в масі розчиняється, губиться. Коли людина стає частиною маси, її особистість розчиняється в ній. Я хотів з'ясувати, що ж насправді відбувається. Я хотів з'ясувати, які види маси бувають. Таким чином, значну частину свого життя я присвятив дослідженню цього феномену.

Характер, якщо ним володієш, визначає і зовнішність. З тих пір, як він став думати, він був довготелесий і худий. Своє обличчя він знав лише приблизно, по склу книжкових вітрин.

Масі потрібен напрямок. Вона знаходиться в русі і рухається до чогось. Спільність напрямку для всіх, хто до неї належить, підсилює почуття рівності. Мета, що лежить поза кожною окремо і відноситься до всіх, витісняє приватні, нерівні цілі, які були б для маси смертельні. Для того щоб вона існувала, їй необхідний напрямок. Оскільки маса завжди боїться розпаду, це можна направити до якоїсь мети. Але тут існує ще й темна інерція руху, що кличе до нових, більш важливих зв'язкыв. Часто немає можливості передбачити, якого роду будуть ці зв'язки.

Мить, коли ти пережив інших, — це мить влади. Жах перед лицем смерті переходить в задоволення від того, що сам ти не мрець. Мрець лежить, який пережив його стоїть. Неначе сталася битва і ти сам переміг тих, хто мертвий. Коли мова йде про виживання, кожен ворог іншого, в порівнянні з цим початковим торжеством всяка біль незначна. При цьому важливо, що виживший один протистоїть одному або багатьом мертвим. Він бачить себе одного, він відчуває себе одного, і якщо говорити про владу, яку дасть йому ця мить, то не можна забувати, що вона породжується його одиничністю, і тільки нею.

Випадкові поштовхи, отримані несподівано, дають людям напрямок на все життя.

Спускатися до Ніщо лише задля того, щоб знайти і всім вказувати вихід; віддаватися смутку і розпачу, щоб вчитися уберігати від них інших, а не з презирства до щастя, яке личить живим, хоч вони і рвуть один одного на частини. — Про сенс письменницької діяльності.