Петер Гандке

австрійський письменник і перекладач

Пе́тер Га́ндке (нім. Peter Handke, нар. 6 грудня 1942, Альтенмаркт, Ґріффен, Каринтія) — австрійський письменник і перекладач, нагороджений багатьма преміями. Лауреат Нобелівської премії за 2019 рік.

Петер Гандке
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати Петера Гандке ред.

  •  

Рецензенти завжди пишуть, що мої книги чудові, але їм не вистачає сюжету або інтриги. Мені не подобається інтрига. Це не моє... Мова — це мова, і вона потрібна не для того, щоб висловлювати думку. Мова існує для того, щоб стати мовою великих книг.[1]

  •  

Я пам’ятаю, як писав про громадянську війну в Югославії. З того було багато шуму, і я це цілком розумію. Тож я думаю, це було справді сміливе рішення Академії нагородити мене. Я не переможець. Вони обрали лише мої роботи, але я не почуваюся переможцем. Це просто якась дивна форма свободи, чи щось таке. Я не почуваюся винним.[2]

Цитати з творів Петера Гандке ред.

  •  

Жінка, яка народилася в таких умовах, була заздалегідь приречена. Можна сказати і втішно: у неї принаймні не виникало страху перед майбутнім. Ворожки на храмових святах пророкували майбутнє по руці тільки хлопцям, а у жінок яке майбутнє — сміх та й годі. Немає права на ініціативу, все заздалегідь визначено: перші загравання, смішки, збентеження, пізніше перший раз — чуже холодне обличчя, до якого потроху звикаєш, перші діти, недовгі хвилини з усіма після метушні на кухні, глухота до неї оточуючих, її глухота до оточуючих, звичка розмовляти з самою собою, хворі ноги, розширення вен, а там неспокійний сон, рак матки, і зі смертю виконане приречення. Все це становило елементи дитячої гри, в яку охоче грали місцеві дівчинки: втомилася — дуже втомилася — хвора — тяжко хвора — померла.[3]«Без бажання немає щастя»

  •  

Людині, щоб бути людиною, потрібен простір і покинутість.[3]«Вчення гори Сен-Віктуар»

  •  

Кішка «стає все більш неприступною і царською»: ще трохи — і вона породить своє перше слово.[3]«Вчення гори Сен-Віктуар»

  •  

Тільки застебнуті на всі гудзики пам'ятають себе.[3]«Вчення гори Сен-Віктуар»

  •  

Взагалі в моїх спогадах більше речей, ніж людей: танцююча дзига на безлюдній вулиці серед руїн, вівсяні пластівці в чайній ложці, сіра каша, яку нам роздавали в жерстяній мисці з російським штампом, — а від людей залишилися в пам'яті тільки деталі: волосся, щоки, вузлуваті шрами на пальцях; у матері ще з дитинства на вказівному пальці був рубець, і за цей горбок я міцно тримався, коли крокував з нею поруч.[3]«Без бажання немає щастя»

  •  

Говоріть, що хочете. Чим глибше ви переконані, що можете про мене щось сказати, тим більше я звільняюся від вас. Іноді мені видається, ніби щось нове, що я дізнаюся про людей, відразу ж втрачає силу. Якщо мені в майбутньому хтось стане пояснювати, яка я, — навіть бажаючи мені полестити або підтримати мене, — я не допущу такої зухвалості.[3]«Жінка-лівша»

  •  

Давним-давно Зоргер приписав собі здатність до щастя. Ця здатність виявлялася у вигляді братської легковажності, яка інколи повідомлялася і іншим. Поступово потреба в стані щастя зникла; він навіть боявся цього як якої-небудь хвороби.[3]«Повільне повернення додому»

  •  

Зоргер продовжував сидіти нерухомо, поки не відчув, як його череп зважує його власний мозок: ваги, які займаються тим, що перетворюють зважене в невагоме.[3]«Повільне повернення додому»

  •  

Робити вигляд, видавати себе за інше, — це теж сила.[3]«Вчення гори Сен-Віктуар»

  •  

Подяка — це захоплення, і тільки отримувач подяки є триваючою формою, — тільки подяка дозволяє побачити білий світ.[3]«Вчення гори Сен-Віктуар»

  •  

Адже кожна мрія, яку вдається втілити, допомагає втілитися іншим.[3]«Вчення гори Сен-Віктуар»

  •  

Подібні миті не повинні зникати безслідно, і вони не повинні бути забуті: вони вимагають продовження, щоб вони могли парити далі, вони вимагають мелодії, щоб могла скластися ПІСНЯ.[3]«Вчення гори Сен-Віктуар»

  •  

Дорослі вміють різними способами приховувати свій відчай, у дитини ж він завжди на обличчі, і бачити цю безвихідь — нестерпно.[3]«Вчення гори Сен-Віктуар»

Цитати про Петера Гандке ред.

  •  

Премію отримала людина, яка захищає військові злочини.[1]

 

Інший варіант: У 2014 році Гандке закликав до скасування Нобелівської премії, заявивши, що це «помилкова канонізація» літератури. Той факт, що він отримав її зараз, доводить, що він мав рацію. Сьогоднішня Швеція: апологет військових злочинів отримує Нобелівську премію, в той час як країна брала участь у переслідуванні справжнього героя нашого часу Джуліана Ассанжа.[4]

  Славой Жижек
  •  

Ніколи не думав, що мене буде нудити через рішення Нобелівської премії.[1]

  Еді Рама, прем'єр-міністр Албанії
  •  

Рішення щодо Нобелівської премії завдало величезного болю незліченним жертвам.[1]

  Хашим Тачі, прем'єр-міністр Косова
  •  

Ми приголомшені вибором письменника, який використав свій публічний голос, щоб підірвати історичну правду і запропонувати громадську допомогу тим, хто здійснював геноцид.[1]

  PEN America

Примітки ред.