Тоніо Крегер

Тоніо Крегер (нім. Tonio Kröger) — новела Томаса Манна, вперше опублікована 1903 р.

Цитати ред.

Його мучила ця принизлива безглуздість: людина кохає, а її примушують танцювати...

(Тоніо Крегер. — С. 79-80)

...щастя... полягає не в тому, що тебе люблять; це дає задоволення, змішане з почуттям огиди, тільки марнославним натурам. Бути щасливим означає любити та ще, може, ловити короткі, облудні хвилини наближення до того, кого любиш.

(Тоніо Крегер. — С. 82-83)

...знання душі людської неминуче зробило б нас меланхоліками, якби радість вислову не підтримувала в нас бадьорості духу.

(Тоніо Крегер. — С. 85)

...добрі твори постають тільки під гнітом важкого життя... той, хто живе, — не працює... треба померти, щоб стати справжнім творцем.

(Тоніо Крегер. — С. 86)

Справді, весною робота посувається погано, а чому? Бо прокидаються почуття. А той, хто вважає, що творець має право почувати, — той просто нічого не розуміє. Кожен справжній, чесний митець тільки посміється з такої наївності простака, — може, сумно, але посміється. Бо те, що ми кажемо, ніколи не може бути головним, це тільки матеріал, що сам собою нічого не означає, і лише холодно піднявшись над ним, митець граючись творить з нього естетичну картину. Коли те, що ви хочете сказати, надто обходить вас, надто близько лежить вам до серця, то вас напевне спіткає цілковите фіаско. Ви вкинетесь у патетику, в сентиментальність, і з ваших рук вийде щось важке, незграбне, недоладне, без іронії і запаху, нудно-банальне. Люди залишаться байдужі, а самі ви — розчаровані й зажурені...

(Тоніо Крегер. — С. 90)

...почуття, тепле, щире почуття, завжди банальне і ні на що не придатне, мистецьку вартість має тільки роздратування і холодний екстаз зіпсованої нервової системи художника. Треба бути якимсь нелюдом, стояти десь поза цим світом, щоб дивитися цілком байдуже, ніби з якоїсь далекої далечини, на все людське, щоб зуміти чи принаймні спробувати взятися за нього, обіграти його, зобразити так, щоб у ньому відчувався смак і воно впливало на читача. Володіння стилем, формою і висловом вже само собою є передумовою такого холодного, вибагливого ставлення до всього людського, а воно ж, власне, означає певне збіднення, спустошення натури митця, бо здорове, сильне почуття — завжди несмак, це безперечно. Митець перестає існувати, як тільки він зробиться людиною, навчиться почувати.

(Тоніо Крегер. — С. 90-91)

Справді, є щось нестерпно холодне і обурливо зухвале в цьому швидкому, легковажному вбивстві почуття літературною мовою. Якщо серце у вас переповнене, якщо ви надто захоплені якимось солодким чи високим переживанням, — що може бути простіше? — підіть до літератора, і він швиденько все залагодить. Проаналізує і сформулює ваш випадок, знайде йому назву, викладе його, одягне в слова, раз назавжди впорається з ним, зробить так, щоб ви цілком збайдужіли до свого переживання, і навіть не вимагатиме від вас подяки. Вам стане легше на серці, ви охолонете й заспокоїтесь, а повернувшись додому, навіть будете дивуватися: як цей випадок міг так солодко вас схвилювати. I ви щиро хочете боронити цього холодного, марнославного шахрая? Що висловлено, каже його символ віри, з тим скінчено. Якщо висловлено весь світ, то й з ним скінчено, його більше не існує...

(Тоніо Крегер. — С. 96)

...ми, незвичайні люди, уявляємо собі життя не як привид кривавої величі і дикої краси, не як щось виняткове, а як вічну протилежність духові й мистецтву; нормальне, порядне, миле життя у своїй знадливій банальності — ось царство, за яким ми тужимо! Той ще зовсім не митець... хто палко прагне рафінованого, ексцентричного, сатанинського, хто не знає туги за наївним, простим і живим, за крихтою приязні, відданості, довір'я і людського щастя — таємної, палкої туги... за блаженством буденності!

(Тоніо Крегер. — С. 97)

Безглуздо любити життя і все-таки прагнути всіма способами перетягти його на свій бік, прищепити йому смак до всяких тонкощів, до меланхолії, до хворобливого літературного аристократизму. Царство мистецтва на землі розширюється, а царство здоров'я і простодушності зменшується. Треба було б пильно оберігати те, що від нього залишилось, а не спокушати поезією людей, яким набагато цікавіші книжки про коней, ілюстровані фотографіями.

(Тоніо Крегер. — С. 98)

...є мистецтво таке глибоке, таке первісне і фатальне, що для нього нема нічого солодшого і бажанішого, як блаженна буденність.

(Тоніо Крегер. — С. 132-133)

Література ред.

Манн Т. Тоніо Крегер // Трістан. Новели / Томас Манн; пер. з нім. Є. Поповича. — Київ: "Дніпро", 1975. – С. 65-133.